Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона, Аманді Хоуп"

- Будуть! – відповів на це Дракон, підвівши обидві брови здивовано, наче я сказала щось неймовірне.

Напевно, йому ще жодного разу так нахабно не суперечили. Знову я попалася.

Видихнула, намагаючись взяти себе в руки і повторюючи наче мантру: «Я в чужому світі, тут не можна показувати характер!»

- Чому цей предмет опинився на підлозі? - запитав, принц.

- Я не захотіла це одягати, - відповіла, не збираючись вдаватися до подробиць.

- Чому ви не одягли корсет? - продовжив допит принц з такою недовірою в голосі, ніби він уже вирішив, хто злочинець.

- Бо не люблю його носити, - відповіла гранично відверто, але з явним роздратуванням.

Я не зобов'язана нікому пояснювати свою поведінку. Це моя справа, що носити, а що ні.

Погляд Дракона не змінився, ніби він не повірив жодному моєму слову.

- А що ж ви любите носити? – продовжив допит Чорний, чим вивів мене остаточно.

Довелося навіть зуби стиснути, щоб не ляпнути ненароком: «водолазку, джинси, кросівки».

«Тримай себе в руках Лана!» - нагадала подумки, цей лускатий слідчий робить все, щоб вивести тебе. Слова то я дотримала, але ось поглядом постаралася висловити все, що не сказала вголос, чим знову викликала саркастичну усмішку на його благородній фізіономії.

Не дочекавшись відповіді, принц звернув увагу на мою служницю. Поки він наближався до неї, мене кинуло в холодний піт. Адже він може прочитати її думки?!

Почала в паніці згадувати все, про що з нею говорила, гарячково шукаючи спосіб йому перешкодити.

- Навіщо вам моя покоївка? - спробувала його зупинити. – Вона лише виконує накази.

Він навіть не обернувся, підійшов до Мірани впритул. Бідолаха спробувала підвестися, але принц жестом зупинив. Дівчина дивилася на Дракона ніби миша на удава, не мигаючи.

Не знаю скільки це тривало, я навіть подих затаїла. Які таємниці він зараз вивідає? Про що ми з нею розмовляли? Начебто не наробили нічого такого, але стало страшно.

- Ви чогось боїтеся? – несподівано спитав принц, перевівши свій хижий погляд на мене.

Як тільки він відволікся від служниці, вона заплющила очі, здається, збираючись впасти в непритомність.

- Боюся, що моїй слугі у вашій присутності стає погано, - заявила я, стурбовано підійшовши до подруги. Пам'ятаючи якийсь біль я відчувала при його ментальному вторгненні в мою голову, їй у цю хвилину не позаздриш.

- Це зараз пройде, - байдуже кинув його високість, пройшовся по кімнаті і сів на підвіконня.

Справді, незабаром Мірана часто заморгала, виходячи зі ступору, і подивилася на мене осмислено.

- Як ти себе почуваєш? - запитала її, взявши за руку.

- Добре, - здивовано відповіла дівчина і, підскочивши, заявила: - Ви ж попросили води принести, я зараз!

І з такою швидкістю помчала, що я не встигла її зупинити.

«Якої води? - моє питання так і повисло в повітрі. - Я нічого не просила!»

Здивування її втечею тривало недовго. Здається, я знаю, чиїх «рук» це діло. Але як він примудрився? Невже ще й навіювати може думки? Хоча, чому я дивуюся? Цілком логічно: якщо Дракон здатний пролізти у голову, то й думки підкинути потрібні може.

Це мене знову розлютило не на жарт. Так, хто він такий, щоб отак людьми розпоряджатися?

- Навіщо ви відіслали мою служницю? – висловила питання, різко повернувшись до нього.

- Ви догадливі, - схиливши трохи голову набік, визнав принц і продовжив, зовсім не заперечуючи своєї провини: - Хотілося поговорити з вами наодинці.

- Для цього було досить прямого словесного наказу, - докорила я жовчно.

- Вас злить сама магія чи той факт, що я міг щось дізнатися від вашої служниці? - посміхнувся він і продовжив, ніби ми з ним вели милу бесіду: - Ідіть сюди, тут повітря чистіше.

Поплескав долонею по підвіконню, грайливо на мене поглядаючи і закликаючи приєднатися.

Я що, для нього чергова розвага?

Нервово проковтнула. На великій відстані я ще можу протистояти йому, але варто підійти ближче, його магія і мені дах зносить. Тільки здатися боягузом зовсім не хотілося, тому я сміливо наблизилася і стала поруч.

- Сідайте, - не зводячи з мене очей, немов я муха під мікроскопом, промовив його високість.

- Дякую, я постою, - відмовилася, намагаючись стримувати нервове тремтіння, що прокотилося по тілу, варто було тільки опинитися з ним на такій близькій відстані.

- Від чого ви сьогодні вранці так завзято відмовлялися одягнути корсет? - задав питання і погляд його став серйозним.

- Я вже пояснювала, - відповіла, видихнувши. – Не люблю я носити ці штуки.

Але він мене перебив:

- Киньте, всі леді з дитинства носять «ці штуки», - промовив надто м'яко і зробив багатозначну паузу, ніби натякаючи, що я мала давно звикнути до корсету і взагалі його не помічати.

- А я не ношу з дитинства! – заявила зухвало. – І при дворі, як знаєте, жила зовсім мало. До того ж, цей зашморг на талії, мені заважає вільно дихати. Самі спробуйте походити в цій штуковині.

Останнє дарма ляпнула, Дракон одразу пожвавішав, піддався до мене з таким непідробним інтересом в очах, що я вважала за краще трохи відсунутися.

- Я хотіла сказати, - почала заїкаючись, - що це дуже незручно.

Опустила погляд у підлогу, вдаючи, що збентежена. Насправді розгнівавшись за нестриманість.

Поки дорікала себе подумки, принц зістрибнув з підвіконня і зробив кілька кроків у бік дверей. Думала, що нарешті просто вирішив піти, тому не одразу помітила небезпеку.

А він, спритно розвернувшись, виявився зовсім поряд, притулив мене до підвіконня, поставивши руки по обидва боки, майже притискаючи свої долоні до моїх стегон. Таким чином, я опинилася у полоні його рук. Серце моментом втекло в п'яти, прогуркотівши так, що у скронях віддалося диким стуком. Дихати стало тяжко і без предмета нашої розмови на талії. Мене кинуло одразу і в жар і в холод. Завмерла немов спіймане звірятко.