Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— Гадки не маю, що з тобою робити, Елізабет…

Летті граційно приземлилася в своє шкіряне крісло та кинула погляд на відкритий ноутбук: він — єдине, що громадилося на її вельми компактному столі, ніби для канцелярії, тек та нотатників на ньому існували якісь правила забудови й обмеження по висоти.

Вже доволі давно я підозрюю, що Летті має всі шанси виявитися таємною й втраченою десятиліття тому сестрою Тайри Бенкс. Не тільки тому, що вони подібні за кольором шкіри: Летиція Ейбел така ж фігуриста та вольова, елегантна бізнеследі, яка керує агентством з дівчатами модельної — чи майже модельної — зовнішності. Тільки з’являється перед камерами вона рідше — про існування нашої диво-агенції відомо лише обраним, що можуть собі дозволити такі витребеньки.

Та й для пошуку нових покоївок вона не влаштовує гучних кастингів та не відсилає по всіх усюдах скаутів, котрі пхають направо й наліво більш-менш привабливим дівчатам візитівки. Їх не зустрінеш в кав’ярнях та на станціях метро, в ресторанах чи нічних клубах. Ні, на цю роботу потрапляють у найбезпечніший спосіб — по знайомству.

І мене привели так само — Теммі з економічного. У коледжі ми перетиналися кілька разів в бібліотеці. Якось я повернула їй забутий на столі телефон, між іншим, останньої моделі, а після навчання вона відплатила мені запрошенням трохи заробити.

Хай там як, я не вважаю, що підвела її. Врешті-решт кожна сама за себе, це лише послуга за послугу, звичайна соціальна ввічливість. Вона так само могла у відповідь пригостити мене кавою й нічого більше. Або ніяк не віддячувати, так теж трапляється постійно.

— Розумію, після Соретті життя немає, — ніби він той метеорит, що винищив динозаврів, — та може, ми все ж таки щось придумаємо? — слабко всміхнулася я.

Бісів Тоні! В мене багацько причин ненавидіти його, клясти й використовувати замість тренажера задля відточування навичок сарказму й лайок, та все, про що я здатна думати: як він там? Мабуть, вже забув про мене й підшукує собі нову наречену. Більш згодливу, мовчазну й зіпсовану звісно ж. І, мабуть, останній пункт цього списку зайняв тепер першу позицію.

А ще його крихітка — й моя заміна — точно не повинна бути аж настільки ненормальною, як я: вколошкати його колекцію вина… Ось про це я трішечки шкодувала, зізнаюся. І що на мене тільки найшло? Господи, я ж ніби вміст вітрини «Тіфані» змила в унітаз! Точніше окропила їм усю вітальню.

Клянуся, я й досі не забула Тонів вираз обличчя у той момент. Не здивувалася б, якби він почав злизувати те вино з підлоги. Я не просто розірвала з ним будь-який зв’язок, я нашаткувала його мачете, ще катаною і потім, для надійності, прикрасила той італійський фарш двома десятками сюрикенів як святковий тортик — свічками.

Проте він також дещо встромив в мене, тож ми квиті.

Летті пронизала мене маркітним поглядом. Її легко зрозуміти: ніхто не в захваті від траблмейкерів. В нашому випадку ми з Тоні обидва з цієї братії. І моє відрядження до Соретті було таким собі покаранням-перевихованням. Гаразд, цей урок я засвоїла, тепер дайте мені когось адекватного, я буду гарною дівчинкою, обіцяю.

Прикидаючись вродливим тендітним оленятком, я закліпала очима й зачовгалася у кріслі. Дідько! Гостьове не так вже й зручне, та й корів на нього пошкодували: воно доволі скромних розмірів і обране лише для того, щоб співробітниці, нові клієнти або їх представники надовго не затримувалися у храмі Летті — її офісі.

— Біда в тому, що ти протрималась в нього довше за всіх попередниць, що вже диво. А ще…

— Ніхто не хоче до нього, я знаю, — зітхнула я. Можливо, якщо я запропоную Летті провести для своєї наступниці якийсь інструктаж з техніки безпеки й правил виживання по сусідству з таким хижаком як Тоні, це поліпшить ситуацію? Чи все аж настільки безнадійно?

Підібгавши губи — їй не сподобалось, що я її урвала, — Летиція прокрутила між пальцями гостро заточений олівець і закінчила:

— Він не хоче відпускати тебе.
— Що?! — сіпнувшись уперед, залементувала я. Мабуть, слід було виплеснути ошелешення трохи тихіше, бо Летті поморщилася.

— Ти чула. Він висловів абсолютне небажання розлучатися з тобою. Я зв’язалася з ним одразу після твого дзвінка, — коли я втекла з пентхауса, зразу зателефонувала в агентство. Треба ж було якось відтермінувати знайомство з устаткуванням лотка з хот-догами. — Він пояснив, що ви там мали якесь непорозуміння. І додав, що ти дещо заборгувала йому. Що ти в нього забрала, Елізабет? Ти щось вкрала? Ти ж розумієш, терпіти подібну поведінку я не збираюся, — суворим тоном додала вона.

Довелося одразу ж запхнути якомога далі своє обурення вкупі з бажанням вивалити на неї всі подробиці нашого інциденту з Соретті, та метикувати, що його вдіяти з тим самим «непорозумінням», котре таврувало мене званням крадійки, нехай це й трішечки правда.

— Ні, ми лише… Лише… Переплутали планшети. Замість свого я випадково забрала той, на якому він дивиться порно.

Летті скривилася — ці відомості були зайвими для її вух, — й кілька секунд недовірливо вивчала мене прискіпливим поглядом, немов це її власний еквівалент детектора брехні, потім дещо пом’якшала, визнавши, що, мабуть, я була відверта. Ого! Виявляється, я й досі пристойно брешу!

— А почубилися ви через що? Він намагався влізти до тебе у трусики?

Звичайна проблема для такої незвичайної роботи.

Зрештою коли перед тобою вертиться задок в мереживі, мало хто з чоловіків здатен лише спостерігати. І це паскудно! Нагота — це не запрошення потрахатись, це просто природність й тілесна естетика. Принаймні саме такими словами я намагалась пояснити свою роботу матусі. Вона, певна річ, не зрозуміла. Мабуть, це звучить не настільки переконливо насправді.

Прикусивши губу, я замислилася: він не лише вліз в них, він дослідив там геть усе, ще й мав намір одружитись зі мною, який приховував від мене. Нічого з цього зась казати Летті — й взагалі будь-кому — без випивки. Та я ж не запрошу її до бару. Я навіть не знаю, чи вона колись розслабляється й відпочиває, й чи вміє лишати роботу в офісі.