Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          Гм, ніколи б не подумала про тебе так. Завжди здавалося, що ти, зрештою, станеш громадянином іншої країни.

-          Ти про мене думала? – його брови підстрибнули у вдаваному здивуванні.

-          Ти знаєш, що я маю на увазі, - закотила очі дівчина, але подумки додала. – Думала... Думала над тим як тебе забути.

-          Ну гаразд. Про роботу поговорили, - видихнув він і обережно заговорив. - Зустрічаєшся з ...? Вибач не можу пригадати його імені.

 Ліна не одразу зрозуміла про кого він говорить і тупо подивилась йому в очі та за мить, вернувшись спогадами на рік назад, інтенсивно закивала

-          Так, так. Ми безмежно щасливі і все таке, - вирішила, що ця брехня буде найкращою відповіддю зараз.

 Дівчина хотіла зійти з цієї теми, боячись якихось його питань, що могли викрити вибудувану колись брехливу історію. Щоб уникнути подальшої небезпечної цікавості з його сторони, Ліна заметушилась з взуттям, бурмочучи щось про те, що їй уже пора.

-          Чому ти не підеш босоніж, тобі ж важко? – просто спитав Вадим.

-          Як ти це собі уявляєш? – Ліна відірвалась від своїх ніг і виразно глянула на нього.

-          Не бачу проблеми, - знизав плечима чоловік.

-          А я бачу, - відповіла дівчина і піднялась з наміром швидше покинути це місце. – Було приємно поговорити. Гарного вечора.

 Ліна, не чекаючи його, відповіді наполегливо попрямувала по вимощеній стежині. Та не встигла вона зробити і кількох кроків як його сильні руки схопили її за талію, підняли над землею і закинули як мішок пшениці на міцне плече.