Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

 «Яка іронія, - подумала дівчина. – Хтось з усіх сил ховається від його уваги, а хтось умисно її шукає та не отримує»

 Вадим помітив, що Ліна уникає його, але відчуття напруги (навіть на відстані) між ними, яке відчувалося майже фізично, підказувало, що демонстративна байдужість не що інше, ніж проста фікція.

 Коли в залі знову залунала драйвова музика Ліна кивнула Олі:

-          Пішли горе-спокуснице, потанцюємо, - тим самим сподіваючись втекти в безпечніше місце.

 Танці дещо розслабили Ліну – музика хороший релаксант. Коли залунала пісня повільно-романтичного темпу, дівчина зібралась вийти на вулицю освіжитись, але їй перегородив дорогу молодий чоловік з приємними рисами обличчя і одного з нею росту.

 Він заговорив до неї італійською, але після винувато-вибачливої посмішки дівчини перейшов на ламану англійську.

-          Дозвольте запросити вас на танець, - простягнув до неї руку, мило посміхаючись.

 Ліна просто кивнула, говорячи тим самим «чому ні» і поклала свою долоню в його. Незнайомець наполегливо притягнув її до себе, намагаючись міцніше обняти, але Ліна м’яко відсторонилась, тим самим позначаючи межі своєї зони комфорту.

«Чого ж ти тоді так не робила, лицемірка?» - їдко шепотів внутрішній голос.

-          Ви така гарна. Весь вечір не можу відвести від вас погляд, - звабливим тоном говорив їй на вухо незнайомець.

 Ліна ввічливо посміхнулась, продовжуючи блукати розсіяним поглядом по залу.

 Вадима ніде не було видно і вона постаралась переконати себе, що відчула полегшення, а тим часом її alter ego сиділа і з задумливим виглядом говорила: «Ти скоро досягнеш рівня гуру із самообману»

 Габрієль (здається так назвався її новий знайомий) щось розповідав про себе поперемінно обсипаючи її компліментами. Дівчина реагувала в’яло, односкладно відповідаючи на його питання. По закінченні танцю, Ліна кивнула на його подяку і невідомо чого погодилась ще раз пізніше станцювати та впевнено попрямувала до виходу на вулицю з впертим наміром нарешті таки туди потрапити.

 Дівчина прогулювалась мощеними садовими доріжками, вдихаючи свіже нічне повітря і насолоджувалась легким дотиком вітру до розігрітої шкіри.

 Весь вечір на високих підборах дався взнаки  і Ліна, побачивши лавку, сіла і зняла босоніжки поперемінно масажуючи втомлені ступні.

-          Танці з італійцями виснажують, - вже вкотре з сьогодні застав її зненацька цей голос не без саркастичних ноток промовляючи цю фразу.

 «Він з повітря матеріалізується?» – роздратовано задала собі риторичне питання дівчина і інтуїтивно вхопилась за невдоволеність як за рятівний круг.

-          Всім відомо, що італійці дуже темпераментні, - вдаючи байдужість відповіла дівчина і нахилилась, щоб знову взути босоніжки, але відчувши праведне обурення випрямила спину.

-          Ти десь спеціально тренувався, щоб заставати мене зненацька і лякати?

-          Ага і отримав відзнаку. Особливо мені вдавалися методи підкрадання до босої жертви, - він виразно глянув на її ступні.

 Ліна дивилась на нього знизу вверх крізь м’яке світло вуличних ліхтарів, а очі так і іскрились гнівом.

-          Знаєш, - беручи себе в руки заговорила дівчина, - повправляйся ще в мистецтві смирення.

 Вадима щиро веселила ситуація, як і розлючена Ліна, до слова сказати, безпідставно.

-          Те саме можу і тобі порадити, - він бачив як її примружені очі намагаються спопелити його.

 Безтурботність і веселий тон голосу не давали дівчині можливості заспокоїтись і щось йому відповісти. А ще ця його довбана розслаблена поза з засунутими в кишені штанів руками і довбана білосніжна сорочка, яка обтягувала його явно ширші, ніж вона пам’ятала, довбані плечі. Він що, тренується?

-          І, до речі, це ти сюди прийшла. Я тихо-мирно стояв біля оцього деревця, - він кивнув на дерево поряд з лавкою, - нікого не чіпав, але твої звабливі зітхання не могли не привернути увагу.

 Він бачив як її губи округлились від здивовано-сконфуженого «Оу»

-          Просто ноги втомились за весь вечір на високих підборах, - примирливо заговорила дівчина і підняла босоніжок, щоб взутись. – Лавок достатньо. Знайду іншу.

-          Знову втікаєш? – з викликом в голосі спитав він, але Ліна відчула нотку приреченості.

-          Ти ж не радий, що я перервала твоє усамітнення?

-          Я не проганяв тебе.

 Ліна залишилась сидіти просто, щоб довести йому, що він не правий – дух непокори заявив про себе. Вона думала, що він вернеться до місця де стояв, поки не відволікся на неї, але ні. Вадим сів поряд з нею на лавку сколихуючи душу. Після кількох мовчазних хвилин він заговорив:

-          І як так трапилось, що ти тепер працюєш маркетологом?

 Ліна знизала плечима, вдаючи, що ніщо особливо цьому не сприяло (ага, саме так і було).

-          Захотілося спробувати щось нове.

-          Всього два місяці в ролі моєї асистентки повністю вичерпали всю цікавість даної посади? – скептично і скоріше ствердно ніж запитально сказав Вадим.

 Вона не могла знайти відповіді. Ні, вона не могла знайти відповіді, яку могла дати йому.

-          Я працювала на тій посаді тимчасово і вимушено, якщо ти не забув.

-          Ні дня не було, щоб не згадував про це, - в очах іскрилися смішинки.

-          В тебе моральна травма залишилась після співпраці зі мною? – розсміялась Ліна.

 Посмішка померкла і після довгого, задумливого погляду, Вадим відвертаючи від неї голову сказав:

-          Так. Тепер боюсь, що моя асистентка обіллє мене гарячою кавою.

-          І правильно зробить. Помститься тобі за те що дразниш мене, - показала йому язика (та що ж це з нею діється в його присутності)

 Він не реагував на її дитячі вибрики і після короткої мовчанки заговорила Ліна:

-          А ти як? Як тобі нова робота? Як взагалі живеться в Німеччині?

-          Нормально. Цікавий досвід. Мені подобається, - відповів і після невеликої паузи додав посміхаючись. - А от щодо життя в Німеччині враження суперечливі. Скажу так: тут є свої нюанси і, як виявилося, мені подобалося жити в Україні.