Читати книгу - "Заспокійливе для химери, Козел Валерія"

- А ваш спадкоємець добре орієнтується, - посміхнулась Персія, - Ваша світлосте, при всій повазі, але я не розумію, чому ви так реагуєте. Це вигідна пропозиція. Мій володар дуже щедрий. Ви отримуєте велику суму, прихильність свого короля та ще й одного з найвпливовіших аристократів Елібрії за зятя! Одні переваги.

Регулус скрипів зубами. В нього тряслись руки. Та лють, що вирувала в його грудях, ніяк не вщухала. Але голос розуму все ж таки був голоснішим. Відмовити і виставити Персію Елетта за двері – це все рівно, що оголосити війну своєму ж королівству та нажити ворогів серед елібрійської знаті. А враховуючи і без того хитке становище при дворі, зараз робити такі необачні кроки було дуже небезпечно. Варто було скористатися ситуацією та отримати вигоду.

- Елеонор, - прохрипів Регулус, - накажи готувати Айшес до від’їзду.

- Батьку!!! – вигукнула Клер, - невже ти?..

- Клер! – гаркнув граф, але тут же додав спокійніше, - це рішення короля. Іди з матір’ю, підготуйте сестру.

- Яке мудре рішення, Ваша світлосте, - посміхнувся Хейтам, - впевнений, вам потрібен час аби попрощатися з донькою. Ми з леді Елетта чекатимемо стільки, скільки потрібно, але постарайтесь не затягувати. Бажано виїхати до заходу сонця.

***

- Я вам щиро вдячна за допомогу, - Персія зробила легкий реверанс, коли вони з Хейтамом опинилися на самоті, - ми, звичайно, підозрювали, що так буде… але, не думаю, що змогла б стриматись, якби вас тут не було.

- Ну що ви, - секретар Його високості приємно посміхнувся, - все таки, мій принц в боргу перед леді Айшес і, відповідно, я також. Визнаю, довелось докласти чималих зусиль, аби переконати Його величність. Але, я радий, що все склалось так.

- Яка вона? Ця леді Айшес… - запитала Персія.

- Хмм… - Хейтам задумався, - важко сказати, ми не були близькі з леді і спілкувались мало. На це питання вам зміг би відповісти сам принц. Але, якщо хочете знати мою думку, я вважаю її дуже сміливою. У Лімерії жінки не можуть мати стільки влади і повноважень, як в Елібрії. Від народження все життя лімерійської аристократки ведеться до одного моменту – заміжжя. І на леді Айшес з самого народження дивились лише як на інструмент. Що б вона не робила. Благодійність,  фінансові справи родини, зв’язок з підлеглими… вона стільки всього зробила для Лімерії ще будучи просто підлітком… але на неї все рівно дивились лише як на наречену принца, знецінюючи все інше. Хоча, опозиціонери Айшу любили і поважали. Але все рівно, всі розуміли, що варто їй вийти заміж і все її існування зведеться до однієї ролі – дружини. І не дивлячись на це все, коли стільки поглядів було направлено на неї… вона не побоялась зробити по своєму. Вона захистила те, що було для неї таке дороге і цінне. Навіть знаючи, що на неї чекає далі.

- Вона… справді була добра до Його світлості?.. – пошепки запитала дівчина.

- Ооо… вона ставилась до нього як до рівного собі, чим завжди викликала обурення і осуд зі сторони світських кіл, - відповів Хейтам, - але вона лишалась вірна собі. І я… ніколи не зможу пробачити собі того, що не зміг захистити її. Думаю, Його високість тієї ж думки…

- Що з нею сталось?

- Думаю, ви зрозумієте все, щойно її побачите.

***

Айшу проводжали матір, Клер та брати. Граф навіть не вийшов. Попрощавшись із Хейтамом та Персією, він повернувся та свого кабінету, голосно грюкнувши дверима. Коли графська донька вийшла до екіпажу, елібрійка вклонилась їй.

- Вітаю, Ваша світлосте, - промовила вона, - моє імʼя Персія Елетта. Я тут аби супроводити вас до Елібрії.

- Рада нашому знайомству, леді Елетта, - схилилась у реверансі Айша.

Персія одразу це відчула. Дівчина була вродливою, але наче пустою. Гарна, як порцелянова лялька. Красива сукня, блискучі очі, ніжна світла шкіра, густе волосся, заколоте однією коштовною шпилько. Наче з неї витягли всі емоції та почуття. Речей у дівчини було мало, зовсім не стільки, скільки мало б бути у аристократки. Прислуга проводити її не вийшла і їм ніхто такого наказу не віддавав. Мати холодно стисла її руки, слова її звучали сухо та безбарвно. Клер дивилась на неї зверхньо, хоча і намагалась вичавити з себе посмішку. Молодший брат, Едмунд взагалі не виказував ніяких емоцій. До карети її проводив Уільям.

- Бережи себе, сестричко, - він міцно обійняв її, - я навідуватиму тебе так часто, як тільки зможу! І на весілля обовʼязково прибуду, обіцяю!

- І ти бережи себе, Уіл, - коли Айшес говорила з братом, погляд її оживав.

Але варто їй було сісти в карету, як блиск її очей сгас. Персія сіла навпроти і скомандувала кучеру відправлятись. Айшес ні разу не обернулась, а Персія побачила, що проводжати її поглядом лишився лише Уільям. Ні графині, ні Клер з Едмундом перед маєтком вже не було.