Читати книгу - "Обери мене, Тетяна Овчіннікова"

На змаганні з володіння зброєю я теж був присутнім. Проте накрився ілюзією, аби не привертати до себе зайвої уваги. Та й під ілюзією простіше тримати заклинання безпеки, щоб ніхто не постраждав. Допоки принцеси обирали зброю та тренувалися, я нишком спостерігав за ними. Ну, варто бути чесним хоч з самим собою: не за ними, а за нею – за своєю пташечкою. Як я й припускав, Сана обрала ножі. Ну що ж, я не сумніваюся у достойному виступі моєї дівчинки. Та чи потрібно воно мені? Адже для мене було б краще, аби Сана програла у цьому конкурсі. І в усіх подальших теж. Тоді б я мав змогу поборотися за неї…
У мріях не полишав слідкувати за безпекою як принцес, так і оточення. Коли Адаєз випустила свого болта, ледве встиг скоригувати його політ не у натовп, а в стовбур ближнього дерева. Дядько занотував як траєкторію польоту, так і магічний сплеск, і схвально кивнув. Я ж продовжив пильнувати. Та все ж момент, коли Єрмін вихопила свою стрілу і запустила в Соллі, я проґавив. Встиг лише здвинути трохи в сторону, бо летіла стріла точно в серце! Далі посунути вже не встигав, бо не був певен, що зможу відвести стрілу, не зачепивши нікого і не завдавши ще більшої шкоди.
Принцеса Барсів мужньо терпіла, чим викликала захват. І не лише у моїй душі. Я чітко бачив, як Харальд захоплено споглядає на Соллі, поки її виводять з галявини. Ну ж бо, братику! Зрозумій, що саме ця дівчина достойна твоєї уваги! А Сану лиши мені!
З потрійною силою продовжив пильнувати за змаганнями, Вегард навіть прислав двох магів мені на допомогу, проте більше нічого надзвичайного не трапилося. Також придворний маг, добре знаючи, як я картатимуся, що не встиг запобігти нападу на принцесу, час від часу надсилав вісників, у яких розповідав про стан Соллі. Дівчині надали допомогу, знеболили рану, проте від лікування магією, принаймні тут і зараз, вона відмовилася. Бо хотіла все ж взяти участь у змаганні, а магічне зцілення випило б з неї усю силу. Тому неочікувано сильна та відважна принцеса лише попросила туго примотати ушкоджену руку до тіла, аби не травмуватися ще більше, і поспішила назад на галявину, де проходило змагання.
І очікувано посіла перше місце не лише через майстерне володіння зброєю, але й через те, що, навіть поранена, не відмовилася від участі. Мама була у повному захваті від сили волі принцеси Барсів. І з усієї сили натякала спадкоємцеві звернути увагу саме на цю принцесу. Каюся, я навіть додав трохи магії, аби королева Лінетта звучала переконливіше.