Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

На нього він зрештою і опустив тацю. Айза глитнула слину – запахи свіжої випічки, джему та кави нарешті досягли її носа, і в животі знову забурчало. 

 – Звісно, не зовсім час для сніданку, але все ж… – весело сказав Тесей, опускаючись прямо на підлогу. 

 – Що ти робиш? – з цікавістю запитала вона, нависаючи над ним. 

 – Збираюся їсти, – спокійно відповів Тесей, починаючи розливати по чашках каву. – І тобі раджу. Сідай. 

 – На підлогу? – Айза підняла брову і невпевнено подивилася вниз. Сам Тесей сидів на якомусь килимку, і біля ніг Айзи лежав такий самий, але це не додавало їй впевненості. 

 – В багатьох країнах так і їдять. Це справді зручно, і допомагає економити місце. 

З цим Айза не погодитися не могла. У маленьку квартирку Тесея ще один стіл міг би поміститися тільки у випадку, якби його прибили прямо до стелі. Вона невпевнено опустилася на коліна, а потім спробувала сісти так само, як і Тесей – склавши ноги одна на одну у дивній подобі кренделя. М’язи потяглися і заболіли, і під насмішливим поглядом Тесея вона сіла звичайно. 

 – Це не завжди виходить відразу. Але трохи практики – і все буде.

Айза не була впевнена, що їй взагалі потрібно вміти щось подібне. 

 – А ти… – почала Айза невпевнено. – Ти нічого такого мені вчора не говорив? 

Тесей подивився на неї спантеличено. На мить Айза помітила у його очах якесь розуміння, але потім він відвів погляд. 

 – Та ні, – легко сказав Тесей. – Не пригадую. 

Айза стиснула руку в кулак під маленьким столиком і почала їсти. 

 – Мені… пора повертатися додому, – незручно сказала вона, відставляючи зрештою чашку. Тесей вже доїв і просто сидів навпроти, розглядаючи стіну. – Треба дещо зробити перед роботою. 

 – У нас обох сьогодні вихідний, – нагадав Тесей, вигинаючи брову. Айза знічено відвернулася. 

 – Іншою роботою. Знаєш, у мене є справи не тільки на кладовищі. 

Тесей мовчки кивнув. 

Коли вони вийшли на вулицю, Райн знову накрила темрява і тиша – як наче на все місце не знайшлося би жодної живої душі, окрім них, яка би не сиділа вдома. 

 – Айзо… – почав Тесей. Він йшов прямо поряд із нею, але дивився весь час зовсім в інший бік. Зрештою він замовк і так нічого й не сказав. З виразу його лиця Айзі здавалося, що він вже жалкував, що взагалі заговорив. 

 – Що? – все ж з цікавістю запитала вона, навіть трохи сповільнюючи крок. 

Тесей відкрив рота, і завагався, як наче збирався сказати щось справді важливе. А потім закрив його і пішов трохи швидше, тож Айзі довелося його наздоганяти. 

 – Нічого. Просто ім’я в тебе цікаве. Як в героїні з “Зеленого полум’я”... Та і нагадуєш ти її мені. 

Айза тільки коротко і скупо кивнула. Знову він… Айзі в якусь мить здавалося, що Тесей став до неї добрішим і вже не намагався причепитися до кожного її слова, але ось він знову – намагається її висміяти за те, що вона не мала такого ж навчання, як і він. 

Чи він сподівався, що Айза визнає, що ніколи не читала тієї дурної поеми? Він ж точно це знав, для того і згадав перед нею… Певно, героїня там була якоюсь дурепою – інакше навіщо з нею порівнювати?

Тесей, на диво, не спішив продовжувати висміювання. Вони йшли мовчки, і тільки на дорозі перед  полем Тесей повільно спинився. 

 – Далі дійдеш сама? – запитав він невпевнено. Айза тільки кивнула, навіть не зупиняючись. Роздратування плавало прямо під шкірою, і вона не хотіла зганьбитися ще більше і показати його перед Тесеєм. 

 – Звісно. Побачимося на роботі, щиглю, – сказала вона, махаючи рукою. Тесей невпевнено помахав їй у відповідь. Поки Айза йшла, вона не чула чужих кроків – а це означало, що Тесей чомусь продовжував стояти за її спиною. Але вона не стала озиратися, щоб перевірити.