Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Куди рухаємося завтра?

Рані дістав зім’яту карту і розстелив на камінні. Клацнув пальцями, викликаючи магічний вогник, який одразу завис над картою.

– Підземелля Ісліньяр, – похмуро пробурмотів він.

– Це далеко звідси? – заглянув у карту Лікраніель.

– За годину польоту, ось тут, – ми простежили за його пальцем, що ковзнув угору, до Хіллагарі та Леовардії.

– Там між кордонами двох держав розташувалася невеличка країна Дітей Сутінок – Кро́йдіенг. Діти Сутінків майже не бувають у Лартіоні. У них свої міста і традиції. І навіть своя академія магії. У нашій навчаються тільки кілька бруднокровок, таких як Ю, де кров дроу слабко виражена. Думаю, що після події з Вальдемаром, усіх, у кого є хоч крапля крові Дітей Сутінків, попросять з академії Ситова. З метою безпеки. А потім ще й за перекиданців візьмуться. Перевертні, які не вміють контролювати свою другу личину, небезпечні для оточуючих, – закінчив Скріраніель.

– Хто з тобою піде, Руто? – поцікавився Лік. – Тобі ж потрібен брехун?

– Ти брехати не вмієш, – клацнув його по носі Рані.

– Та я краще за всіх брешу! От хочеш, просто зараз тобі щось збрешу.

До нас підсіла Тіатаріасса.

– Ага, скажи, що я ні крапельки тобі не подобаюся, – смикнула вона рожевим вушком і витріщилася на Лікраніеля.

У нещасного майбутнього детектива спочатку почервоніли щоки, потім – вуха, а після – кінчик носа. Ми розреготалися. Голосніше за всіх сміялася Тіатаріасса, яка порожевіла від задоволення.

– Лікраніеле!.. – витираючи сльози, тільки й зміг сказати його брат.

– Я піду з тобою, – перервала веселощі Кхибра.

Повисла пауза. Я здивовано дивилася на подругу.

– Згадай літо, я ж майстерно брехала тобі про себе. А ти нічого не запідозрила. До того ж я не буду червоніти, як деякі. Та й моя раса допоможе нам.

Усі з цікавістю подивилися на тролицю, немов побачили її вперше у житті. А вона має рацію: єдина з усіх, яка зможе вписатися в Кройдієнзі – Кхибра. Тролів у Лартіоні побоювалися і неполюбляли. Більшість із них не відзначалися ані розумом, ані красою. Тільки північні тролиці, якою і була Кхибра, були красиві. Чоловіки півночі мали пересічну зовнішність, ще й з потворними кривими іклами, ледве прикритими нижньою губою, але вони не були дурнями. Ходили чутки, що тролі та ізірбії давно укладають між собою шлюби. Ще й бувало, що й ороча кров грала не останню роль у цій расі. Як би там не було, але північні тролиці були красиві: статні, фігуристі, темноволосі, з величезними чорними або карими очима. Їхні ікла –невеликі, надавали їм вигляду пікантності. З ними охоче брали шлюб орки. Не виключено, що мати Ойха могла бути з північних тролиць.

Я підійшла до подруги.

– Дякую, Кхибро.

Вона міцно обійняла мене, немов прощалася.

– Тоді, треба змінювати маршрут, – тихо сказала Іггірія. – Ніхто з дроу не повірить, що ти можеш дружити з Рутою. У ній хоч і є ельфійська кров, але все-таки, вона людина. Діерге?

– Так, – до нас підійшов наш сьогоднішній рятівник.

– Потрібно на світанку побудувати портал у Леовардію, на найближчий місцевий ринок.

– Це ще навіщо? – здивувався Василь, який під час обіду не вимовив жодного слова, а лише спідлоба спостерігав за всіма.

– Купимо там нашийник і повідець, – продовжила цілителька.

– Ти вирішила привчити свою кішку до повідця? Чи не запізно? – втрутився Канріка.

– Це не для неї, а для Рути.

– Що?!!.. – Мої брови від обурення поповзли вгору.

– Не гарячкуй, – обійняв мене за талію Гера. – Іггірія має рацію. Ніхто не повірить у дружбу людини і тролиці. А якщо вона скаже, що ти її рабиня, то дуже буде схоже на правду.

Я замислилася. Якщо чесно, то ця ідея мене не надихала. Я противниця рабства. Ні, звісно ж, я чула, що деякі темні особистості тримають рабів. Але офіційно – рабство в Лартіоні заборонено. Хто з ким і як домовляється – не знаю, та й знати не бажаю. Мені власне життя дорожче за все.

– Гаразд, – погодилася я на принизливий нашийник і повідець. – Припустімо, ми з Кхиброю з’явимося там у такому вигляді. А що ми маємо знайти?

– Думаю, що я знаю, – тихо сказав Василь.

Ми вирячилися на нього.

– Пристрасть Ліссейли.

– Але чому саме Пристрасть богині азарту? – запитав Альгін.

– Після смерті Грамарха всі боги на два роки відмовилися від найціннішого. А що найцінніше у Ліссейли? – так, звичайно, Пристрасть. Де найбільший храм Ліссейли? У Вайге-Норі, столиці Кройдієнга. – Вася зі співчуттям подивився на мене: – Тільки ось, на жаль, я не знаю що це.

Ми принишкли. Я ткнулася у плече Германа. Рані зняв заклинання. У темряві було чутно лише мирний спів цикад. Цикади...

– До речі, а де мій фамільяр? – я відсунулася від Гери. – Ніхто Шафрана не бачив?

Різнобій пролунало: «Ні».