Читати книгу - "Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В понеділок Дана йшла на роботу з відповіддю на це питання, яку обдумувала всі вихідні. Результат зводився до одного - щоб там не було, як би він не зреагував, але це нагода нарешті розповісти все Янові і можливо... Можливо він повірить. Загрози його життю більше нема і в неї з'явився шанс виправити жахливу несправедливість. Вона допускала велику долю імовірності, що він їй не повірить, але це не було причиною промовчати. Хай там як, але вона розповість, навіть усвідомлюючи марність своїх дій.
Марта щиро зраділа її появі і зітхнула з полегшенням, оскільки вже звикла передоручати частину своїх обов'язків напарниці. Ян же відреагував стандартно: байдуже і холодно. На іншу його реакцію сподіватися не приходилось і підстав не було. На роботі він об'явився пізно і сильно не в настрої. До всього в ліфті на нього зригнула дитина, очевидно, та сама, що Дана неодноразово бачила вже тут. Вона вирішила дочекатися слушного моменту, щоб поговорити з ним. Найбільш вдалим для розмови виявився обід. На пропозицію Марти піти в кафе відповіла відмовою, посилаючись на заваленість справами і, коли та вийшла, Дана, набравши повні груди повітря і сміливості, постукала до нього в кабінет.
- Ян, нам треба поговорити. Я хочу тобі щось розповісти, - почала вона першою, заходячи досередини після його дозволу.
- Слухаю. Розказуй, але давай швидко. В мене нема часу на пусті балачки.
Він кинув нетерплячий погляд і вернувся до роботи. Дана мимоволі зауважила, що він переодівся і сидів з мокрим волоссям. Мабуть, приймав душ після інциденту в ліфті.
- Добре, - згідливо кивнула. - Це стосується того, що трапилось між нами... тоді.
Ян мимоволі глянув на неї, відірвавши увагу від ноута.
- Про що там можна говорити? Все давно сказано і ясно, - відрізав дратівливо.
Непрохані болісно-гіркі спогади, які з часом трішки притупилися, знов залізли в душу, вертаючи в той страшний період. В час, коли на дрібні друзки розбилося і, зі своєї ж дурості, мало не обірвалося життя. Розбилися всі ті переконання, в які він необережно був повірив. Розбилися цінності, які він зовсім недавно дозволив собі вибудувати. Розлетівся вщент вагомий сенс його життя. В один момент його висміяли, принизили, розтоптали і знищили.
Він знову опинився в своїй тодішній квартирі. Знову йшов коридором і чув пристрасний стогін своєї коханої дружини, яка була для нього всім. Яка заставила повірити в кохання, в яке він ніколи не вірив і не хотів вірити, заставила полюбити, а потім майже гола лежала під його ворогом, на їхньому ліжку і трахалась з ним.
Біль зради з новою силою вернувся і заразом вів за собою рятівну ненависть, огиду і сором за свою тупість.
- Ні, Ян. Неясно. В мене зі Стасом нічого не було. Розумію, це звучить дико, але я кажу правду. Він шантажував мене. Погрожував, що заподіє тобі шкоду, якщо я не погоджуся на його умову переспати з ним. Та я вимолила в нього згоду не займатися насправді сексом, а зімітувати все. Я не могла цього зробити. Просто не могла. Я не зраджувала тебе. Зрозумій, не могла я ризикувати тобою і змушена була погодитися.
Ян відкинувся на своєму кріслі і задумливо дивився на неї, яка стояла неподалік його столу і дуже вдало імітувала схвильованість, навіть правдоподібно руки заламувала. З обдовбаного слабака Стаса злодія планетарного масштабу зробила. Чого ж ні, йому тепер начхати. Могла б для більшого драматизму вже і вбивцю з нього зробити. Просто до огидного смішно зараз - так і хотілося розреготатися від надмірної примітивності ситуації.
Як він міг дозволити собі призабути про її справжню сутність? Чергові ігри і навіть фантастична історія варта Голівуду. Чергова спроба пошити його в дурні і використати.
Дана не знала, що їй думати. Ян мовчки дивився на неї, кидаючи тим самим на максимальні рівні нервозності. Вона не могла зчитати з його непроникного виразу обличчя жодної емоції.
- Чому ти вирішила розповісти про це тільки зараз? - скептично-насмішкувато скинув брову.
- Недавно прочитала в новинах, що Стас загинув у ДТП. Загрози для тебе більше нема, тому я насмілилась розказати все, - благально дивилася на нього, намагаючись виловити його реакцію хоч в найменшому жесті, але марно.
- Очікувано наркотики доконали його, - беземоційно прокоментував.
"А ти, очевидно, втратила одного з коханців, спонсора, дурника на побігеньках чи хто там він, вчорта, для тебе був і вирішила знайти заміну таким підлим методом, - подумки додав".
- Ян, скажи чи є шанс, що ти повіриш мені? - схвильовано-тихо спитала його.
Він знову дивився на неї з непроникним виразом обличчя, але погляд раптом заіскрився недобрим вогнем.
- Я дам тобі те, чого ти хочеш, - оманливо-м'який оксамит голосу пронизав тіло.
- Ти про що? - спитала слабким голосом.
- Підійди до мене ближче.
Дана заніміла і не могла ступити кроку. Повітря зробилось густим і легені відмовлялись його приймати.
- Мені довго чекати? - нетерпляче звернувся до неї.
Вона заставила себе переступити задерев'янілими ногами і опинилася біля нього. Ян розвернувся в кріслі і тепер зверхньо дивився на її схвильовану постать.
- Розстібни ґудзики на своїй блузці, - неголосно, але впевнено скомандував він.
Якщо в Дани і був шанс відмовитись чи втекти, то він був мізерно маленьким. Важкий камінь бажання впав на низ живота до моменту, коли вона мала можливість розвернутися і піти.
Ян своїм густим, в'язким, наче мед, голосом, своєю магнетичною аурою знову впевнено затягував її під свій контроль і владу. Дана дозволила собі маленьке сподівання, що таким способом він, можливо, хоче висловити зародки довіри до її зізнання. Наївна.
Ян пропалював її нетерплячим, хижим поглядом. Вона підняла тремтливі руки до свого горла і почала розстібати ґудзики, які важко піддавалися неслухняним пальцям. По закінченні Дана стояла перед ним, з випираючими від важкого дихання над краями бюстгальтера оголеними півкулями грудей, і знов глянула на нього. Ян сидів розслаблено в своєму кріслі і тільки чорний погляд видавав його істинні бажання.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко», після закриття браузера.