Читати книгу - " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За кілька годин Марія вишивала в спальні, а Влад приймав ванну в сусідній кімнаті.
—Марія! -крикнув той.
—Так, Влад? – Залишивши вишивку зайшла до його кімнати.
—Допоможи мені -перевів погляд на ганчірку, для миття шкіри.
Вона посміхнулася і підійшла ближче.
—Несподівано що ти покликав мене на такі особливі церемонії - почала мити його спину, роблячи легкий масаж.
— Хм... Ти ж сама не приходиш.
—Останній раз коли я сюди приходила ти виставив мене з кімнати.
—Я думав, мені треба було побути на одинці.
Усміхнулася і прикусила мочку його вуха. Чоловік провів вологою рукою по плечу, і вона відчула бажання возз'єднатися з ним.
На його обличчі з'явилася нахабна посмішка.
—Скажи це.
—Що сказати? -перевела погляд на нього, відчуваючи, як по ногам прийшло тремтіння і з'явилась легкість.
—Скажи, що хочеш мене.
— Дуже хочу… - подивилася на нього благаючим поглядом.
Влад різко схопив її за руку і перекинув на себе, вона впала прямо на нього і голосно засміялася. Бризки води були скрізь.
— Я тепер вся мокра... — глянула йому в очі і серйозно сказала.
Він узяв її за підборіддя та ніжно поцілував. Руки князя ковзнули на талію жінки і сукня незабаром спала з плечей.
* * *
В цей же час Ілона сиділа біля дзеркала і розчісувала густе і довге волосся.
—Ілоно! Ілоно! - почувся шум, і звук удару, об скло. Юна леді підійшла до вікна.
—Хто тут? - стурбовано спитала вона.
— Це я, Джакомо, невже забула про свого судженого?
—Боже, ні звичайно. Вибач, що не відповіла... Батько, мало не дізнався про наше листування, я дуже злякалася за тебе - приставила руку до ширми на вікні, ніби взявши хлопця за руку.
—Не хвилюйся за мене, пташко. У будь-якому випадку вони не мають права вирішувати за тебе, з ким тобі бути, а я не полишу спроб бути с тобою.
Вона відвела очі вбік, їй одночасно і подобалося як він її називає, але одночасно і соромно, щоки вмить порозовіли і та безглуздо посміхнулася.
— Сподіваюся, ми незабаром зможемо побачитися нормально. -уже тихіше сказав Джакомо.
— Теж на це сподіваюся, але ці тирани не дають. - з обуренням сказала вона.
На шум скла, прокинулася Марія. Вона одягла нічний халат і вийшла прислухаючись до галасу. Почувши грубуватий голос одразу зрозуміла, де це.
—Ілоно! — увійшла до дочки.
Дівчина відійшла від вікна і була у ступорі.
—Ма... Мамо? -заїкаючись сказала.
—З ким це ти розмовляєш? — сказала тихо і спокійно, стримуючи емоції.
—Я...Не з ким.
—Ілоно! — почувся голос Джакомо, який ще не знав, що Марія зайшла.
—Ні з ким означає? — попрямувала швидко до вікна государиня
Ілона схопила її за рукав халата і крикнула: Біжи!
Джакомо одразу побіг, Марія хотіла піти за ним, але дівчинка тримала її за одяг, настільки сильно, що у своєрідній, якщо так можна сказати "боротьбі" рукав від халата матері порвався, Марія розлютилася і відштовхнула княжну.
—Та що ти робиш, га?! -кричала та.
—Не лізь до мене! Ти взагалі мені ніхто!
—Слідкуй за словами!
-А то що?! Ти тут ніхто! Ти тільки псуєш нам життя! Хочу, щоб ти померла, краще б тебе не було взагалі! — кричала та, Марія не стрималася і дала дочці ляпас. Ілона здивовано дивилася на неї, вперше хтось підняв на неї руку, пані сама злякалася і хотіла підійти до неї.
—Я ... Я не хотіла
—Не смій мене чіпати! Ненавиджу тебе! — дівчина побігла до дверей і, відчинивши її, швидко побігла в невідомо напрямку ридаючи.
На зустріч їй вийшла Лідія.
—Що сталося? -схвильовано спитала жінка.
—Мама ... Вона не дозволяє мені зустрічатися з Джакомо, чому іншим можна, а мені не можна? У цього малого.. Уже є майбутня дружина, а я чим гірша? — плакала їй у плече та.
Лідія погладила її по голові.
—Заспокойся, Марія просто не розуміє тебе, вона спеціально так налаштовує батька проти тебе... - ніби щиро проказала та.
—Що я їй погано зробила?
— Нічого, ти їй нічого поганого не зробила, просто вона така безсовісна людина, думає тільки про себе та свого сина.
—Ненавиджу її.
* * *
Тим часом у кімнаті Ілони.
Марія закотила очі і сіла на ліжко, відчуваючи свою провину, по її щоці побігла крапля солоної води.
Вона йшла в покоїв тягнучи ноги, їй було погано, серце боліло, тому жінка зайшла до свого кабінету і одразу прийняла кінську дозу ліків, ковтаючи ложку за ложкою, захотілося спати і втративши рівноваги, вона сіла на стілець.
Посчувся шум, але цього разу вона не почала дивитися де було джерело.
—Тут хтось є? -тихеньким голосом сказала.
— Так, твоя смерть, але перед цим ти і твій братик дадуть відповідь за те, що зробили — не встигла та повернути голову, як до її носа приставили ганчірку, з чимось їдким.
Через пару хвилин боротьби Марія знепритомніла, супротивник був сильний.
Чоловік підняв її на руки і поніс кудись темним коридором.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги « Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En», після закриття браузера.