Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

— І хто займатиметься зі мною?

— Та є в нас із тобою один знайомий ведмідь.

— Магістр Ялін? Але він же в академії! А як же моя школа?

— Ну, знаєш, школа нікуди не дінеться. Просто ти будеш віддалено її відвідувати, з паном Юнуру ми домовилися, він не проти. І з задирами не будеш перетинатися. І тобі академія вже зараз потрібна. Так, ти будеш поки що відвідувати там тільки фізичну підготовку і ввечері заняття з Оуром.

— А магістр Оур у курсі?

— Так, і він не в захваті. Але розуміє, що це необхідно. А влітку будеш знову—таки вдома під нашим із батьком наглядом. Одну тепер тебе точно не залишимо. Не знаю як, але будеш із нами або з Томом.

— А він ким працює?

— Ловить особливо небезпечних злочинців. Гаразд, розберемося.

— Так зараз ще літо, і ви якось плануєте за мною доглядати?

— Ну, так. Є ж ще твої брати. І Алекс, який уже приїхав із друзями. Поруч із ними ти теж у безпеці.

— Так?

— Повір, вони хоч і підлітки, але за тебе зможуть заступитися. Або дадуть час утекти.

— Зрозуміла. Так ми планували в парк поїхати, близнючки просто скоро зовсім на мене образяться, якщо я не приїду.

Алекс зайшов у будинок.

— Доброго ранку, сер. Ліє, батько нас відвезе, він узяв вихідний на сьогодні.

— Чудово. Вигуляє маленьку банду.

— Швидше групу захоплення, — сказав Алекс з посмішкою, — я так розумію, компанія буде там та сама?

— Ага, нас уже чекають! І мама Лаура особливо, — сказала з усмішкою.

Побачивши Тома, Лаура розплилася в задоволеній усмішці. Вручила йому дитячий гаманець зі словами:

— Як чудово, сьогодні ви няньчитеся з цією групою захоплення. Телефонуйте ввечері.

І швидко пішла. А я дивлюся їй услід і розумію, що Лаура гарно округлилася і явно чекає ще дитину.

— Ем, дівчатка, а хто у вас буде?

— Сестра, — сказали вони в один голос. — Батьки хлопчика хотіли. А виходять поки одні дівчата. У нас же ще три сестри старших, зовсім старших. Їм із нами нудно і не хочуть із нами гуляти.

Поки це обговорювали, до нас із задоволеним вереском прибігли інші хлопці. Друзі Алекса подивилися на нього якось дивно.

— Машинки? — запитав він у хлопців.

— Так! — дитячий писк.

— Вам сподобається, — сказала я друзям Алекса, — просто розслабтеся.

Увечері, Алекс із друзями ледве ноги волочили і поглядали на бадьорих близнючок із підозрою.

— Звідки у вас сили ще скакати? — запитав Гор, а близнючки йшли підстрибом, тримаючись за ручки.

— Ну, вас ніхто не просив стільки носитися, — сказала Тіна і підморгнула Гору.

Хлопець мало не запнувся, бачачи це недитяче загравання. Дівчата самі видзвонили маму, а побачивши її, побігли до неї і пішли додому. На прощання просто помахали нам.

— Додому? — запитала в хлопчаків. — Чи піцу?

— Піцу, голодний немов вовк! — заявив Дік.

На зворотній дорозі в машині я одразу перетворилася і влаштувалася в Алекса на колінах спати. Його друзі дивилися з усмішками і обережно погладили між вушок. До початку навчального року мене саму не залишали, і постійно поруч хтось був із дорослих. А я, думаючи про академію, розумію, що мене туди щоразу відправляють, коли стає небезпечно і мене хочуть врятувати.

— Дівчинко, — покликав мене незнайомий чоловік.

Я саме каталася перед будинком на самокаті. Зупинилася і подивилася на непоказного незнайомця.

— Допоможи дядькові, — сказав він тихо і обережно підійшов.

— Чим?

— Ходімо зі мною, я тобі покажу.

— Мені не можна йти від дому.

На вулицю вискочив старший брат і гаркнув:

— Швидко до хати! — і пробурчав тихіше. — Ходять тут різні.

До хати зайшла мовчки і подивилася, як незнайомець, усміхаючись, іде.

— Що він хотів?

— А ти не чув?

— Я тільки твої відповіді чув і не чув, що в тебе запитували. Такі непримітні люди найнебезпечнішими, як правило, виявляються.

Переказала братові дослівно, що мені говорили.

— Ніколи не ходи з незнайомцями.

— Я не дура і не така маленька і все думають.

— Просто нагадую!

Удень заснула на дивані. Брат не став будити і просто вкрив пледом. Крізь сон відчула, як рот і ніс накрили хусткою і сон став глибшим. Тільки промайнула думка, це вже було.

— Дереку, де Лія?! — зателефонував схвильований Януш.

— Тільки заснула у вітальні.

Брат буквально на хвилинку відходив у туалет, коли подзвонив Януш. Швидко вискочив у вітальню і зрозумів, що мене немає в домі. І немає сторонніх запахів. Він вибіг з дому і нікого не виявив. Ні мене, ні підозрілих машин. Взагалі нікого стороннього поруч.

— Її знову вкрали, прямо з дому, — сказав він сипло.