Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

  Я пішла вмилась, аби освіжити голову. З таким туманом в голові, що зараз у мене, навіть просто думати складно.

  Сьогодні має бути другий тур турніру. Не знаю як я зосередженно буду його проходити, якщо усі мої думки заполонили слова бабці зі сну.

  Який ворог? Хто планує влаштувати переворот і прибрати з трону королівську сім'ю? Що він хоче зробити? Чи вона ...

-Аїдо! - Почулося приглушенно з-за дверей. - Ти прокинулась?

  Я швидко витерла обличчя в рушник я розчесуючи волосся пальцями відкрила хлопцю двері.

-А чого це ти сьогодні так культурно до мене заходиш, а не як завжди?

-Настрій зранку гарний. - Хлопець мило посміхнувся і в очах його заграли вогники. 

-Ти щось задумав, це видно. Тож ... що ти задумав, Вільяме?

-Сьогодні мій улюблений тур, хочу раніше вийти і почати підготовку. Сьогоднішній день нам виділяють тільки для тренувань. Самі змагання будуть завтра.

-Яка суть змагань? Що робити треба?

  Хлопець інтригуюче подивився на мене з усмішкою і взявши за руку вивів з кімнати.

-Побачиш зараз.

-Гей! Куди? Я в нічній рубашці! І не розчесана!

-У тебе кудрі, що тобі розчесувати? Тим паче, тобі треба буде перевдягнутись на місці. Там є спеціальний одяг.

***

  Холодний вітер обдував обличчя. Залишилось не довго до зими, Нествіл готується до холодів. Зимовий Сад, скоро буде відповідати своїй назві. 

  Не дивлячись на похолодання, ми з Вільямом проходили королівський двір досить спокійно. До цих пір він не промовив ані слова про те, яка ж суть нового туру. Мені залишається тільки йти вслід за ним здогадуючись, куди ми взагалі ідемо.

-Як настрій, сестро? - З дуже задоволеним обличчям спитав хлопець.

-Ну, якщо не враховувати те, що я прокинулась не в найкращому настрої, зараз все не погано. От тільки мене нервує те, що я не знаю куди йду. Ти мені взагалі плануєш сказати?

-Ні, не планую. - Хлопець повернув голову до мене, з насолодою спостерігаючи за моїм розгніваним обличчям. - Ти сама скоро побачиш. Який мені сенс щось додатково казати?

-Ну, не знаю. Дай хоч якийсь натяк! Я не можу йти кудись у незнання!

-Ну ... ми йдемо прямісінько до волі. 

-До волі? ...

  Я декілька хвилин крутила цю фразу у себе в голові, але ніяких пояснень не знаходила. Про яку волю йде розмова?

-Знаєш, Вільяме, з тебе поганий натякач ...

-Аха-х, та добре вже. Тихо, ми дійшли.

  Переді мною стояла велика будівля з червоного дерева. Замість двері, тут стояла біла дерев'яна хвірка. Дорога до будівлі була викладена маленькими камінчиками, а по боках стояли стоки сіна.

  Вільям підвів мене до хвірки, але зайти не давав.

-Що не так?

-Треба дещо перевірити. - Хлопець увійшов всередину закривши за собою хвірку, та за мить його голова назав виглянула. - Зачекай тут пару хвилин.

  Поки хлопець зник у великій будівлі в саду, я вирішила оглянути територію на якій опинилась.

  Я знову в Зимовому Саду. Раніше я думала, що він відносно малий. Всього-навсього декілька метрів зеленої галявини і пару садиб. Але, як виявилось, Зимовий Сад величезний!

  Він простягається на половину королівського двору! Тут купа різних дерев, лавок і навіть колодязь бажань є! Трапинки в Зимовому Саду також оброблені дизайнерською рукою. Деякі викладені камінчиками, у деяких збоку ростуть кущі з квіточками, деякі прям викладені мраморною плиткою. В Зимовому Саду просто неймовірно свіжий запах. Так би і сиділа тут до пізна ...

-Аїдо, можеш заходити! - Почулося приглушене з будівлі.

  Це була королівська стайня. Дерев'яна споруда з десятками денників з кіньми. Вільям стояв біля високої шоколадної гарнюні з чорною гривою. Хлопець розчесував її з такою щирою посмішкою ... я, мабуть, бачила таку посмішку від нього лише один раз, коли ми обіймалися в колишній кімнаті медсестри.

-Це Зірка. Вона зі мною вже десять років. Ще у малому віці батько завів мене сюди і сказав знайти свого коня. Тоді вона обрала мене і досі ніхто з нас один одному не зраджував. Вона довіряє тільки мені і не дає нікому іншому себе ані розчесати, ані помити, ані їздити. А я, в свою чергу, ніколи не їздив на інших конях. Сьогодні твоя задача заключається в наступному: знайди тут свого коня. Наступний тур, це власне перегони з перешкодами на конях.

-Чому такий тур введений? Хіба не по звичкам і заняттям зниклої принцеси будуються ці тури?

-Саме так. Маленька Аїда дуже любила коней. Для неї, вони як символ свободи. Надія, що згодом вона стане такою ж вільною, як вони. Надія, що ще не все втрачено.

  «А також неймовірно сильно люблю тварин, а особливо коней. Вони неймовірні! Від них так і віє духом свободи ... » - мені зразу чомусь згадалась моя ж думка, яка з'явилась в голові ще до того, як мене привезли у замок.

  Так, Аїдо, а-ну відкинь тупі думки з голови!

-То ... що саме мені робити? Просто обрати коня?

-Аха-х, ні, Аїдо. Не ми обираємо коней, вони нас обирають своїми хазяїнами. Якщо ти не хочеш, аби кінь кожну вільну секунду скидував тебе з себе, то дай йому обрати тебе, як головну у вашій парі.

-Добре. І як мені це зробити?

-Просто підходь до кожного і слідкуй за реакцією. Повір, ти зразу зрозумієш чи сподобалась ти коню.

  Я підійшла до першого денника з гарним сірим конем з темно-сірими графічними плямками. В ніс вдарив різкий запах сіна і тепло, що сочилось від коня. У нього була біла грива і довгі чорні вії. Я правда намагалась йому сподобатись, але, здається, моя ,, товариська " посмішка йому не сподобалось і той, фиркнув, рохвернувся до мене своєю дупою. 

  Ну і будь ласка!

  За спиною почувся тихий сміх Вільяма. Я різко розлючено розвернулася до нього обличчям і ... застала картину, як з фільму:

  Він стояв до мене боком, вітер легко колихав коротке волосся. На обличчі грала легка посмішка. Очі були закриті у повному спокої. Хлопець повільно водив руками по гриві своєї Зірки. Ранкове гарячо-помаранчеве сонце просочувалось з-за хвірки і підсвічувало силует принца.