Читати книгу - "Спалена корона, Ярослава Денін "

  Я у драму потрапила? ...

-Так ти довго будеш шукати свого коня. - Вільям, нарешті повернув до мене голову і відкрив очі. - Не витрачай так багато часу, аби сподобатись. Ти маєш зразу зрозуміти по реакції, чи є симпатія. Витрачаючи свій час, ти забираєш свою можливість зайву хвилину проїхатись верхи на вже своєму коні. Тому не витрачай так багато часу і сил. Підійшла, подивилась в очі, можеш протягнути руку, аби погладити. Є контакт? Все, твій кінь. Нема контакту? Ідеш далі.

  Послухавши логічні поради від хлопця я пішла далі. 

  Насправді, поради навіть життєві. Ці слова дієві у стосунках з іншими людьми. Не варто витрачати час на людей, яким на тебе все одно. Рано чи пізно вони відкрито відвернуться від тебе не сказав ні слова. Я це зрозуміла на прикладі відносин з матір'ю. Вона ніколи не показувала своєї любові до мене, а я, дурна мала, віддавала усю себе їй. Намагалась показати, як сильно я її люблю, як сильно жадаю її уваги і материнської ніжності, а у відповідь отримала лише сніжний холод і повне ігнорування зі сторони так званих ,, найближчих".

*** 

  Я обійшла майже усю стайню. Залишилось три останні денники. Якщо я зараз не знайду свого коня, можна вважати я заздалегідь провалила тур.

-Ой, та все одно! Була-не-була! 

  Я вирішила підійти зразу до самого останнього денника. В ньому, навіть не зразу помітила коня. Він стояв у дальньому кутку денника, куди падала тінь. Спочатку, я подумала, що саме із-за тіні його так погано видно, але коли тварина почала повільно йти до мене ...

  Коли кінь остаточно вийшов на світло я відчула легку тривогу. Який же він ... ідеальний. Це був повністю чорний кінь. Темний-темний, як нічне небо. Чорна грива, чорне тіло, чорні вії й очі. Все неначе уві сні, а не наяву. Кінь дивився прямо на мене, чим тільки підсилював тривогу.

  Не зважаючи на страх я повільно протягнула руку до голови коня. Спочатку він ніяк не реагував, а коли моя долонь була поруч з його мордою, він різко хитнув головою. Від неочікуваності я віддернула руку, але коли знову подивилась на коня, побачила, що той опустив голову даючи мені можливість спокійно себе погладити.

  Я зробила другу спробу і в цей раз, кінь абсолютно не намагався мені нашкодити, або не дати до себе доторкнутися. Тепер він сам підходить ближче до мене, аби мені було більше можливості його погладити.

  Я не змогла стримати посмішку. 

-У нас вийшло. Дякую, любий ... - Непомітно для себе, я почала говорити до коня.

-Фи-и-ир!

-Мм-м, то ми тепер друзі? Не будеш більше брикатися?

-Пф-ф-ф!

-Ой, та все, не починай!

-Аїдо! Спокійно, не стресуй ... - Вільям з переляканими очима очима пішов до мене виставивши долоні. - повільно відійди від неї і вона тобі не нашкодить.

-Неї? То ти дівчинка! - З посмішкою помітила я.

-Фи-и-ир! - Кінь підняв голову вище показуючи, як вона гордиться тим, що жінка.

-Та-ак, повністю погоджуюсь. Ми кращі! Тепер зрозуміло чому ми так швидко знайшли спільну мову.

-Стій ... То ти приручила її?! - Нарешті дійшло до хлопця.

-Ага. Повна іділія!

-Ого, мала, то ти крута. Вважай, ти зробила неможливе!

-Чому це? Ти ж сам сказав знайти свого коня!

-Так, але я не очікував, що тебе обере вона. 

-Що ти кажеш? Що з нею такого, що ти так здивований?

-Вона була повністю самостійною. Нікому не давалась, аби на ній їздили, не давала себе мити і навіть розчесувати. Зразу брикалась і билась, а якщо її намагались пов'язати, то втікала з королівського двору на місяць мінімум. Вже через рік персонал замку зрозумів, що спроби марні і відстали від неї. Я вже не вірив, що вона колись знайде хазяїна ... Але, якщо вона обрала тебе, то вітаю! Більш волелюбного коня ти не знайдеш.

-То ти любиш свободу? Як же ми з тобою схожі ... Назву тебе Темрявою. Прекрасна моя.

-Фр-р-р!

-Аха-х, рада, що тобі подобається.

-А я радий, що ви знайшли спільну мову. То що, пішли пробувати їздити верхи?

***

  Ми стали біля величезної площі для перегонів. Велика кількість сидінь навколо, перешкоди на полі, зелена, рівно підстрижена трава. Так, вони однозначно готувались до нашого приїзду.

-Зараз просто спробуємо сісти на коня і повільно проїхати вздовж поля. Заходити, мабуть, не будемо. - Підвівши до нас з Темрявою свого коня, сказав Вільям.

-Чому?

-Ти ще не досвідчена в цьому плані. Та і твій кінь тебе не досконало знає. Може злякатися і викинути тебе з себе.

-Вільяме, а ми можемо зайти на поле? Мені здається так легше звикнути нам з Темрявою один до одного.

  Хлопець з прищуром посміхнувся і подивився на мене.

-Ну добре. Як хочеш. - Не прибираючи посмішки, хлопець відкрив хвірку поля. - Скажу зразу, часу у нас ну ду-уже мало. На тренування нам даний лише один день. Але завтра ввечері будуть змагання. Тому не раджу на довго засиджуватись без діла.

-Чому король дав так мало часу? 

-А чого ти у мене питаєш? Спитай у нього.

-А от і спитаю! - Сказала я ... але коли побачила косий погляд Вільяма, виправилась. - Після тренувань.

-Вчасно додала кінцівку. - З насмішливою посмішкою відповів принц.

-Ой, давай вже починати!

***

  Хлопець надягав на мою Темряву сідельце, коли я виходила з маленької комірчини для перевдягання. Костюм для верхової їзди повністю обтягував моє тіло одночасно створюючи дизкомформ і додаючи впевненість в собі. Костюм був повністю чорного кольору, через що, кожного разу, як я виходила з тіні, сонце обпікало тіло. Волосся я ледве-ледве зав'язала у хвіст. Кудрі не слухались і абсолютно не хотіли зав'язуватись зверху.

  Сонце вже висіло зверху, прямо над нашими головами.

-О, ти вже готова до тренувань?

-Типу того. Темрява, я бачу, також готова. 

-Так, твоя красуня вже готова вперше за останні десять років прокатити когось верхи на собі.