Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

Планета, що осиротіла без своїх творців, зберігала сліди минулого, і кожен її рух нагадував про колишню велич. Стародавні системи та механізми намагалися ожити, запускаючись і одразу завмираючи, ніби передумовуючи. Металеві конструкції, приховані під шарами каменю, видавали протяжний, скреготка звук, ніби збираючись розправити свої іржаві суглоби, але потім знову занурювалися в нерухомість. Легкі сполохи світла в ущелинах землі зникали так само швидко, як з'являлися, залишаючи по собі лише легке потріскування енергетичних розрядів.

Старі системи боролися, немов усвідомлювали, що їхній час давно минув, але відмовлялися визнати це. Поверхня планети знову ставала спокійною, але в цьому затишшя відчувалося напруження. Земля, поранена бурею, тремтіла, дрібні тріщини на її поверхні повільно затягувалися, мов рубці на шкірі, але в деяких місцях, там, де кристали були особливо великими і світилися болісно тьмяним світлом, відчувалася неприродна сила. Енергетичні розряди з глухим тріском виривалися назовні, пробігаючи по поверхні змійками, що світилися, які, ледь виникши, тут же зникали в товщі каменю.

Печери, де була команда, теж поступово замовкали. Їхні стіни, що раніше тремтять від ударів і вібрацій, почали заспокоюватися. Осілий пил осів, кам'яні склепіння перестали видавати тривожний скрегіт. Стіни печери, вкриті дрібними кристалами, знову засвітилися приглушеним світлом, нагадуючи зоряне небо. Нерівні, шорсткі поверхні набували м'якого відтінку, а склепіння виглядало міцніше, ніби древні структури знову брали гору, посилюючи стабільність підземних сховищ.

Аеон окинув поглядом спорожнілу рівнину перед входом до печери. Тепер, коли буря пройшла, все здавалося якимось нереальним, надто тихим. Пустеля була усіяна уламками та уламками, наче слідами битви. Гігантські кристали, що прямували нагору, нагадували руїни стародавніх веж, зруйнованих жахливою силою. Вітер все ще тихо завивав, торкаючись кристалічних поверхонь, що тріснули, але це було лише відлунням бурі.

На мить Аеону здалося, що він почув слабке відлуння далеких голосів, шепіт минулого, що волає до них через тисячоліття. Цей світ, колись живий і сповнений сили, зараз залишався лише тінню самого себе. І кожна буря була лише захисною реакцією стародавньої системи, яка відчайдушно намагалася зберегти те, що колись було створено, від руйнування, навіть якщо це означає винищення тих, хто ступає цими пустками.

Стисаючи кулаки, Аеон повільно видихнув. Тепер, коли все закінчилося, треба було вирішувати, як рухатися далі. Буря могла повторитися будь-якої миті. І щоразу вона ставатиме сильнішою, поки не знищить все на своєму шляху, якщо тільки команда не дістанеться автономної системи і не набуде контролю над цим стародавнім механізмом.

Аеон зробив ще кілька кроків уперед. Все навколо повільно приходило в норму, ніби сама планета відпочивала після запеклого сплеску енергії. Тепер треба було дізнатися, чи надовго затишшя і що ховається за цим коротким моментом спокою.

Аеон оглянув втомлені особи своєї команди. Очі кожного з присутніх відбивали не лише фізичне, а й моральне виснаження після бурхливого шторму. У повітрі повисла важка тиша — час ніби сповільнився, застрягши між шоком від стихії та невизначеністю подальших дій. Буря вщухла, але планета залишалася непередбачуваною та небезпечною, а кожен новий крок міг стати останнім.

- Півгодини на обід, - рішуче оголосив Аеон, розриваючи тяжке мовчання. Його голос пролунав твердо, незважаючи на легку захриплість. - Відпочиньте, поповніть запаси енергії. Нам треба зосередитись. Потім розвідники вийдуть першими.

Люди заворушилися, вдячно кивнувши. Всі розуміли, що перепочинок — це лише коротка мить спокою перед новою хвилею невідомості, але ніхто не наважився заперечити. Півгодини — і знову вперед, до можливої ​​загибелі чи відкриття давньої істини, що могла змінити їхню долю.

Лі і Рем, техніки, переглянулись, обмінявшись швидкими поглядами. Вони насамперед попрямували до контейнерів з ріент-кристалами та енергетичними блоками, почавши перевіряти обладнання. Навіть у таку коротку перерву вони не могли дозволити собі розслабитися. Кожен пристрій, кожна деталь могла відіграти вирішальну роль подальшому успіху чи провалі місії.

Тим часом решта учасників команди розклала по колу портативні контейнери з провізією. Сухі паяння, енергетичні батончики і вода — все це здавалося розкішним бенкетом на тлі випаленої, неживої поверхні планети. Хтось шепотів іншому жарту, хтось вдивлявся в тьмяне світло кристалів на стелі печери, намагаючись знайти в їхньому мерехтінні спокій і впевненість.

Аеон стояв трохи осторонь, спостерігаючи за своєю командою. Його погляд ковзав по кожній особі, запам'ятовуючи їхні вирази. Багато хто з цих людей вже давно перетворився на сім'ю. Разом вони пройшли крізь вогонь і воду, боролися пліч-о-пліч на полях інших планет, втрачали і знаходили. Зараз він відчував, як усередині нього наростає тривога: він не міг обіцяти їм, що всі повернуться живими, не міг навіть гарантувати, що їхня місія завершиться успішно.

Він глибоко зітхнув і, повернувши голову, гукнув Зейна:

- Зейне, ти за старшого серед розвідників. Визначся з командою та підготуйтеся до виходу. Нам потрібно знати, що нас чекає поза печерою.

Зейн мовчки кивнув, напружено стиснувши губи. Він одразу ж попрямував до групи розвідників — кілька чоловіків і жінок, що вибиваються атлетичною статурою та хижою, трохи настороженою поставою. Ті, хто за обов'язком служби звикли бути очима та вухами групи, чиї рефлекси гострі, як нагострені леза. Зейн зупинився перед ними, ковзнувши поглядом по обличчях своїх людей.

— Півгодини на обід, — повторив він, наче для того, щоб усі зафіксували це у свідомості. - Потім виходимо. Ми маємо бути готові до будь-якої несподіванки. Перевірте спорядження, особливо захисні костюми. Радіація все ще небезпечна.

Команда розвідників відповідно кивнула, тут же приступивши до збирання та перевірки спорядження. Шоломи, окуляри нічного бачення, портативні датчики радіації, дихальні маски — кожну деталь вивчали особливо ретельно, навіть незважаючи на втому. Помилка або недогляд могли коштувати життя. Техніки підносили енергетичні батареї, модулі стабілізації та генератори імпульсних щитів, які на короткий час могли захистити групу від агресивного зовнішнього середовища.