Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

Тепер у мене є донька. Прекрасна маленька дівчинка, яку я люблю до нестями. І якби мені довелося знову пройти через усе це пекло, я б зробила це без вагань. Заради неї.

Я люблю її сильніше за все на світі. Дивлюся на неї і лаю себе останніми словами за дурні думки.

Біля входу гальмую. Сідаю навпочіпки і звертаюся до доньки найсерйознішим тоном, на який тільки здатна.

- Ти ж пам'ятаєш, як поводитися в таких місцях? - зустрічаємося очима, посміхаємося.

Награна суворість летить кудись униз. Не можу я з нею інакше. І з кожним днем дедалі більше вдавати із себе сувору маму Юлю теж не виходить, але зараз не до жартів.

До початку реєстрації рейсу залишається кілька годин. Хотілося б, звісно, щоб усе пройшло швидше, але що вже поробиш. Я і так у шоці, що вдалося урвати квитки.

Напевно, збоку я виглядаю дивно, бо постійно обертаюся, очікуючи, що за мною слідують люди Захара або, що ще гірше, він сам. Тільки діставшись до кафе, нарешті заспокоююся. У людних місцях якось легше пережити черговий напад паніки.

За столиком простягаю малятку меню. Намагаюся вибрати щось і для себе, але нічого не виходить - шматок у горло не лізе. Втомлено прикриваю очі, поки малеча весело бовтає ногами, роздивляючись яскраві картинки.

- Мамо, я хочу морозиво.

- Давай спочатку візьмемо вафлю з сиром? Ти ж любиш, правда?

Зайченя на мить завмирає. Оченята знову бігають по меню. Я чекаю чергового протесту на користь десерту, але нічого не відбувається. Донька просто киває. Ну нічого собі, обійшлося без жертв.

Швидко роблю замовлення, а собі беру тільки каву. Знаю, що вона тут гірка й огидна, але нічого, - якраз усередині відчуття такі самі.

Діана швидко впоралося з основною стравою, але на морозиво сил не вистачило. Дісталося мені.

Мляво вожу ложкою по кульках у десертниці, але спробувати не наважуюся, зовсім не хочеться.

Через годину я трохи заспокоююся, якщо так можна сказати. Руки все ще тремтять, звісно, але стає значно легше, відчутно легше.

Закінчивши з обідом дивлюся на табло - рейс начебто без затримок. Тягну валізу за собою до стійки реєстрації. Діана поруч.

У черзі переді мною людей п'ять.

Попереду дівчина довго щось пояснює співробітнику, і я починаю потихеньку сивіти від напруги.

Ось і моя черга. Підходжу до стійки, усміхаюся, хоча всередині кішки шкребуть.

Співробітник просить документи, подаю тремтячою рукою. Він щось перевіряє в комп'ютері, а я стою, затамувавши подих. Щоразу так після допомоги Гордєєва з новим ім'ям. 

У голові проноситься думка:

Раптом щось не так? Раптом мої документи підроблені і мене розкриють?

Але ні, багаж приймають. Валіза від'їжджає по стрічці, і я відчуваю, ніби величезний камінь упав із душі.

Молоденький хлопець повертає документи з легкою посмішкою. Проходимо далі. Серце стукає, долоні злегка спітніли. 

- Мамо, я хочу в туалет.
- Звичайно, люба.

Без величезної валізи пересуватися стає набагато легше. Ми слідуємо за вказівниками і швидко знаходимо потрібне місце.

Подумки я вже склала план дій, і, можливо, вперше за весь цей клятий день можу вдихнути на повні груди. Так, план, звісно, не ідеальний, але я стільки років робила все, щоб зберегти наш крихкий світ, нашу маленьку сім'ю, що здаватися не збираюся.

Тим паче все так добре виходить, але наполегливий внутрішній голос противно шепоче, що це ще не кінець.

Я щоправда не до кінця не розумію, що робитиму далі з Білецьким, і, якщо чесно, не хочу, але знаю, що тепер він не відчепиться.

Чорт, ну чому? Чому йому завжди мало? Ми обидва заподіяли одне одному стільки болю, наповнили себе  до країв.

Я катком пройшлася по його мрії та ідеальному життю, він роками розносив вщент моє. То чому ж не зупинитися? Забути й відпустити?

Я йому не потрібна, і він мені теж.

А донька йому теж не потрібна, Юлю? Це ти так вирішила? Через свою кляту гордість, чи злякалася? Чи вартувало воно того, Юлю?

Так, варто було. Захар був би таким же жахливим батьком, як і чоловіком.

Кажуть же, від нелюбимих жінок коханих дітей не буває. Чоловік може легко прийняти чужу дитину, дати своє прізвище, статус, коли всім серцем любить її матір. А якщо ні, то навіть якщо дитина йому рідна по крові, це нічого не означає.

А я не хотіла, щоб моя донька мучилася. Роками шукала в собі причини, думала, а що з нею не так? Чому улюблений тато такий байдужий, чому ранить холодністю і гіркими словами. Краще вже взагалі не мати батька, ніж такого.

Відчуваючи теплий дотик маленької ручки, виповзаю з трансу і моргаю кілька разів. Усе правильно, саме так і має бути. Він нам не потрібен. Нехай котиться у свій світ великих грошей і лицемірних зв'язків.

Помивши руки, ми прямуємо до виходу. Переступивши поріг, я відразу опиняюся в кільці зі співробітників аеропорту. Поруч із ними вівчарка.