Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

Впевненість миттєво спадає з обличчя, розлітаючись на шматки. Нічого не розумію.

- Що відбувається?

- Можна вашу сумочку? - на мене дивляться як на злочинницю.

- Навіщо? - Я стискаю ручку Діани міцніше.

Я все ще нічого не розумію. Моя нервова система і так на межі, а тепер ще й це.

- Звичайна перевірка.

Звичайна перевірка? У це важко повірити, коли серце так шалено калатає в грудях. Світ навколо ніби звужується, і я вже не чую шуму аеропорту, лише оглушливий стукіт крові у вухах.

- Це справді необхідно? - майже шепочу, сподіваючись, що все це якесь непорозуміння.

- Так, мем, будь ласка.

Я передаю сумку і завмираю в очікуванні. Голосно ковтаю, не в силах відірвати погляд. Хлопець тягне блискавку і починає огляд. Передає далі.

Чому так довго?

Серце стискається від поганого передчуття.

Коли один зі співробітників витягує з сумки невеликий згорток, різко напружуюся. Здається, що дихання ось-ось обірветься.

Дивлюся на пластиковий пакет, туго перемотаний скотчем. Усередині білий порошок.

Мозок відмовляється вірити в те, що відбувається.

- Мем, ви знаєте, що це?

Я киваю, але тут же обсмикую себе. Ні, не знаю! Не знаю, як це опинилося в моїй сумці!

- Це не моє, - нарешті вдається видавити з себе. - Хтось підкинув... Це помилка... Я не знаю, як це туди потрапило, клянуся! 

Діана стискає мою руку, її маленькі пальчики трясуться.  Намагаюся взяти себе в руки, щоб не налякати ще сильніше.

- Пройдемо з нами, - спокійно, але безжально звучить наказ.