Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

— Будеш чай?

Здригнувшись від холоду в його голосі, я ніяково завмерла на порозі.

— Я можу зайти іншим разом.

— Але щось же тебе змусило прийти саме зараз, — озирнувся до мене Асгейр.

Підібгавши губи, я кивнула. Він жестом вказав на м’який диван. Той стояв перед невеликим каміном, в якому палахкотів вогонь і затишно потріскували дрова. Я пройшла і опустилася на нього, поки Ас бряжчав горнятками і ще гарячим металевим чайником. Ноги торкнулися невеликого домотканого килима, прикрашеного візерунками з рослинними мотивами.

За хвилину Асгейр поставив перед диваном низенький столик. Переніс на нього чашки і навіть блюдце з круглими цукерками, що нагадували зморщені фініки. Коли він опустився на диван поруч зі мною, я перевела погляд на нього.

— До речі, дякую за пораду щодо лісовика.

— Він тобі більше не дошкуляє? — тихо спитав Асгейр. Сам він розглядав мене так пильно, ніби хотів впевнитися, що після подій у Мідгарді я точно одужала.

— Більше того, — вже сміливіше посміхнулась я, — він виявився ще тим ласуном.

Вислухавши розповідь про допомогу хранителя лісу в ніч, коли поранили Інгрід, Асгейр, нарешті, розслабився. Простягнувши мені блюдце, почекав, поки я візьму дивну цукерку з солодко-гострим смаком, і лише тоді сказав:

— Я радий, що ти з ним подружилася. Але не варто було так ризикувати самій. Мене не було в Асгарді, тому я б не встиг до тебе вчасно, якби щось сталося.

— А де ти був сьогодні? — поцікавилась я. — І що це за цукерки?

— У Муспельгеймі. Треба було зустрітися з Суртом, повелителем вогняних велетнів. Потім зазирнув на місцевий ринок і подумав, що тобі сподобається.

— Цікавий смак, — хмикнула я, беручи ще одну. Язик палав, але це було дивно приємно.

— Знаю, — всміхнувся Асгейр. — В юності ми з хлопцями часто змагалися, хто з’їсть більше і не обпечеться. А потім ще тиждень ходили з розпухлими язиками.

Я розсміялася, уявляючи собі цю картину. Він тим часом відпив чай і спитав:

— То навіщо ти прийшла?

Я завмерла, відчувши, як змінився голос воїна. Він став глибшим, більш проникливим. Ковтнувши, я прогнала непрохані відчуття.

— В лазареті я почула дивну розмову.

З Інгрід я не стала обговорювати почуте від Крістіана і Лейфа. Подруга поводилася так, ніби взагалі не хотіла чути бодай щось, пов’язане з полюванням на валькірій. Я не стала на неї тиснути. А от Асгейр слухав уважно, не відриваючи погляду від вогню в комині. Пригадавши, як Інгрід перед завданням виділила слова, що саме Лейф відправив її, я розказала і це.

З хвилину ми мовчали. Я чекала, поки Асгейр обміркує все, і нервово перебирала бахрому строкатого покривала на дивані. Зрештою, він встав, підкинув у багаття нові поліна з підставки поруч і опустився назад.

— Згоден, все це виглядає підозріло. Але й може бути простим збігом. Ти сама чула, у столиці теж багато тих, хто вважає, що валькірії ослабли.

— Я не думаю, що це збіг, — відставивши чашку, м’яко заперечила я. — Ти б бачив, як Інгрід боїться Лейфа. Вона...

Я урвалася, коли у голові склався докупи пазл. Асгейр здивовано розвернувся до мене, і я повільно мовила:

— Що, як Інгрід не просто так боїться Лейфа? Що, як вона бачила, з ким билася там, на завданні? Що, як це був Лейф?

Асгейр нахмурився, обдумуючи мої слова.

— Але навіщо йому це? Він відповідає за навчання валькірій.

— І забороняє їм тренувати магію.

Тихо вилаявшись, Асгейр встав і пройшов до вікна. Повагавшись, я пішла за ним.

— Якщо за нападами на валькірій дійсно стоїть він, то тобі небезпечно бути одній. Навіть при тому, що у школі або на тренувальних майданчиках завжди хтось є.

Я підняла руку і поклала на міцне плече воїна.

— Я й не одна, Асе.

Зачувши своє ім’я, він розвернувся і здивовано глянув на мене. Я не відводила погляд. Тоді він обережно підступив упритул і загорнув мене в теплі обійми. Жорсткі губи торкнулися моїх несподівано ніжно.

— Вірно. Ти не одна.

Новий поцілунок — нові невимовлені зізнання і страхи. Якось непомітно ми знову опустилися на диван. Руки Асгейра торкалися мене обережно, але з кожним разом все сміливіше. Поліна продовжували нашіптувати мелодію вогню, поки ми згорали у власному полум’ї.

Коли почало здаватися, що поцілунків замало, а одяг неймовірно тісний, я знайшла в собі сили зупинитися. Ні з ким я ще не заходила так далеко — мене лякала та ступінь довіри до партнера. Хлопці, з якими я зустрічалася останні три роки, зазвичай ображалися або тиснули, а коли я не піддавалася, зникали назавжди. 

Асгейр не наполягав. Лише відмовився відпускати мене вночі одну і змусив потренуватися у перенесені. Цього разу я боялася менше — можливо, тому, що він був поруч. Я знала, що завжди можу покластися на нього. Тому, попрощавшись на галявині, увійшла до сплячого дому валькірій з високо піднятою головою.