Читати книгу - "Сет кохання та поразки , Ксандер Демір"

Коли вся вечеря нарешті була готова, Вікторія поставила переді мною склянку й сіла навпроти, поставивши лікті на стіл і трохи нахилившись уперед.

— Гаразд, — почала вона, дивлячись прямо на мене. — Чому ти так наполягаєш, щоб ми вечеряли разом?

Її питання застало мене зненацька. Я провів пальцями по шиї, намагаючись знайти відповідь, яка б звучала не надто драматично.

— Мені подобається проводити час із тобою, — відповів я, спостерігаючи, як її очі розширилися від несподіванки. — Знаю, ми граємо роль перед усіма, але, якщо чесно, мені.. мені так подобаються твої жарти, що я не можу ні хвилини без них, — я нервово засміявся, не розумію, що сам тільки що сказав.

Вікторія завмерла на кілька секунд, тримаючи ніж в руці, ніби обдумувала кожне моє слово, чи сказав я правду, чи це був черговий мій жарт. Потім вона тихо засміялася, знизуючи плечима.

— Ти завжди такий несерйозний?

— Я казав, я багатогранний. Під кожну ситуацію, я новий.

— Здається, ти просто брехун, Камілло, — тихо додала вона, беручи свій шматочок піци.

— Я брехун? — ледь не викрикнув я, і дівчина знову засміялась. — Як ти так можеш? Окей.. — я вирівнявся, зробивши серйозний вираз обличчя. — Запитуй мене будь-що, і я обіцяю, що ти почуєш лише одну правду.

Вікторія усміхнулась і, здається, навіть задумалась про щось. Вона продовжувала уважно дивитися на мене, поки я їв, звужуючи очі.

— Отже, — і тільки вона сказала це знову, я посміхнувся. — Що не так у тебе з Орсо? Чому така неприязнь?

— Бо-оже, — протягнув я, закотивши очі. — Серйозно? З усіх можливих питань, ти ставиш саме це?

— Мені цікаво про це ще з того самого вечора!

Я похитав головою, поклавши піцу назад в тарілку, та витер руки об серветку.

— Скажімо так… Ми давно з ним конкуренти. До того, як я переїхав до бабусі й дідуся, я тренувався зовсім в іншому клубі, там де живуть мої батьки. Проте потім перейшов сюди.. точніше у свій вже колишній «LA STELLA». І авжеж, Орсо вже тоді був місцевою зіркою тенісу, — я усміхнувся, гордо почухавши свою брову. — Але зірки швидко гаснуть, коли народжується нова.

— Що ти маєш на увазі? — Вікторія підняла брови, здивовано глянувши на мене.

— У людей короткочасна пам’ять. Скільки б разів ти не вигравав, одна поразка закреслить усе. Я хоч і був новачком тут, проте не у тенісі, — я нахилився до столу ближче, прочистивши горло. — Орсо гадав, що принизить мене, ставши проти мене на корті. Проте… якраз-таки, взув його я.

— Одразу ж?

— Так, — я кивнув, посміхнувшись знову. — Він сильний суперник, це факт. Утім, у нього дуже дурна тактика гри. Сет за сетом, і я став переможцем місцевих змагань.

Вікторія невідривно дивилася на мене, наче хотіла розібрати кожне моє слово, ніби вони були частинами складного пазла. Її обличчя сповнилося інтересу, і навіть у цьому питанні, що стосувалося тенісу й Орсо, я бачив щось більше — вона вивчала мене.

— Тобто, — почала вона, покрутивши піцу у своїй руці. — Ти, новачок у цьому клубі, одразу ж показав усім, хто тут головний?

— Трохи грубо, але по суті так, — відповів я, насолоджуючись її реакцією. — Уяви собі: новенький хлопець, якого ніхто не знає, перемагає місцевого улюбленця. Публіка була у захваті.

Вона примружила очі, піднявши шматочок піци.

— То ти буквально вирвав у нього з рук його славу… цікаво, — вона підняла брови, схиливши голову трохи набік.

— Можна й так сказати, — відповів я, знизавши плечима. — Хоча, знаєш, не всі вміють гідно приймати поразку. Особливо Орсо. Він вирішив, що будь-який спосіб повернути увагу до себе — прийнятний.

— І що було далі?

Я склав руки на столі, трохи обперся об них і нахилився вперед, відчуваючи, як у повітрі з’явилася невидима нитка напруги.

— Далі? Далі Орсо вирішив зробити все, аби не допустити мене до свого рівня слави. Плітки, провокації, навіть навмисні спроби вивести мене з себе під час гри. Він був готовий на все, щоб знищити мою репутацію.

— І?

— І нічого з цього не спрацювало, — сказав я, стримуючи сміх. — Бо я залишався на своєму рівні. Поки він намагався мене скомпрометувати, я просто вигравав один турнір за іншим. Знаєш, це навіть не було таким складним.

Вона посміхнулася, але у її очах читалася серйозність.

— І тому він постійно кидає тобі ці… колючі фрази? Він заздрить тобі?

Я на мить задумався.

— Це не лише заздрість, Ві. Він не просто намагається повернути собі славу. Йому важливо знищити будь-якого конкурента, щоб лишатися в центрі уваги. І коли я травмував руку, він був першим, хто публічно заявив, що мій час минув.

— І саме зараз, він вирішив скористатися цим шансом, так?

Я кивнув, відкинувшись назад.

— Орсо завжди був таким. Він живе відчуттям переваги, але його головна проблема — він не може прийняти, що хтось може бути кращим за нього. А тепер, коли я вибув із гри, він хоче довести всім, що це його час. Але знаєш що? — я вкотре нахилився ближче, зустрічаючи її зацікавлений погляд. — Я повернуся. І коли це станеться, Орсо знову програє.