Читати книгу - "Мерщій тікай і довго не вертайся"

— Тим краще, — сказав Адамберґ, — бо нам доведеться разом працювати.

О шостій годині п'ять хвилин Адамберґ прийшов на майдан Едґара Юне, щоб послухати вечірній випуск оголошень, який не приніс нічого нового. Відколи сіяч змушений був користатися поштою, а не кидати листи прямо в урну, він не завжди встигав передати своє послання до нового випуску. Адамберґ знав про це, тому прийшов на майдан лише для того, щоб роздивитися обличчя слухачів, які зібралися навколо Ле Ґерна. Натовп став куди щільнішим, ніж минулими днями, і багато хто витягував шиї, щоб подивитися, який же цей «Глашатай», котрий передає оголошення про чуму. Двоє агентів, що постійно стежили за майданом, мали також стежити за безпекою Жоса Ле Ґерна, якщо в натовпі під час сеансу виникнуть ворожі настрої.

Адамберґ притулився до дерева неподалік від естради, і Декамбре розповідав йому про знайомі обличчя. Він уже склав список із сорока осіб, яких розділив на три колонки: вірні, часті і непостійні слухачі, додав фізичні прикмети до всього вищеозначеного, як полюбляв казати Ле Ґерн. Червоним він підкреслив прізвища тих, хто ставив парі щодо фіналів кораблетрощ, про які розповідалося в «Сторінці історії Франції», блакитним — швидких, які бігли на роботу одразу по закінченню сеансу, жовтим — тих, хто лишався побазікати на майдані або у «Вікінгу», фіолетовим — місцевих, які приходили в базарні дні. Це була чітка і охайна робота. Тримаючи папірець у руці, Декамбре тихенько вказував комісару на обличчя, щоб той міг їх запам'ятати.

— «Кармелла», трищоглова шхуна під австрійським прапором вантажопідйомністю 405 тонн, що вирушила з Бордо до Кардіффа, сіла на мілину біля Ґак-ар-Вілер. Екіпаж, чотирнадцять осіб, урятовано, — завершив Жос і зіскочив зі своєї сцени.

— Погляньте, — сказав Декамбре. — Всі, хто здаються збентеженими, супляться і нічого не розуміють, — новенькі.

— Тобто блакитні, — сказав Адамберґ.

— Точно. Ті, хто щось обговорює, хитає головою і жестикулює, — завсідники.

Декамбре залишив Адамберґа, щоб піти допомогти Лізбет почистити квасолю, ящик якої вони купили за невисокою ціною, а Адамберґ тим часом зайшов у «Вікінг» і прослизнув під ніс дракара за стіл, який він уже вважав своїм. Ті, хто укладав парі щодо фіналу кораблетрощі, зібралися в барі і галасливо мінялися грішми. Список ставок зберігав Бертен, щоб ніхто не шахраював. Через божественне походження Бертена вважали людиною надійною і непідкупною.

Адамберґ замовив каву і затримався на профілі Марі-Бель, яка старанно писала листа за сусіднім столиком. Це була тендітна дівчина, яку можна було б вважати гарненькою, якби її вуста окреслювалися чіткіше.

Її волосся, як і братове, густими кучерями спадало на плечі, але воно було білявим і чистим. Вона всміхнулася комісарові і продовжила писати. Біля неї сиділа молода жінка на ім'я Єва, що намагалася допомогти їй з листом. Вона була не такою гарненькою, бо їй бракувало вільності. Її спокійне обличчя видавалося серйозним, а під очима намалювалися темні кола. Саме так Адамберґ уявляв собі якусь героїню з дев'ятнадцятого століття, замкнену у провінційному будинку з дерев'яними панелями.

— Так буде добре? Гадаєш, він зрозуміє? — запитувала Марі-Бель.

— Добре, — сказала Єва, — але якось надто коротко.

— Розказати йому про погоду?

— Можна.

Марі-Бель повернулася до свого листа, міцно стиснувши ручку пальцями.

— Слово «захворіти», — сказала Єва, — пишеться через «хв».

— Ти впевнена?

— Гадаю, так. Дай-но спробую.

Єва кілька разів спробувала написати слово на чернетці, а тоді нерішуче насупила брови.

— А тепер я і не знаю. Може, переплутала.

Марі-Бель повернула голову до Адамберґа.

— Комісаре, — трішки сором'язливо запитала вона. — Слово «захворіти» пишеться через «ф» чи через «хв»?

Уперше в житті з Адамберґом радилися щодо орфографії, і він не міг дати відповідь.

— У реченні «Але Дамас не захворів»? — уточнила Марі-Бель.

— Фраза нічого не змінює, — тихо сказала Єва, схилившись над чернеткою.

Адамберґ відповів, що він зовсім не розуміється на орфографії. Марі-Бель, здається, дуже вразило це відкриття.

— Але ж ви поліціянт, — заперечила вона.

— Так і є, Марі-Бель.

— Я піду, — сказала Єва, торкнувшись до руки Марі-Бель. — Я обіцяла Дамасу допомогти йому порахувати касу.

— Дякую, — сказала Марі-Бель. — Мило з твого боку, що ти мене підміняєш. Бо з цим листом мені ніяк не вдасться звільнитися.

— Навпаки, — сказала Єва, — мене це розважить.

Вона тихо зникла, і Марі-Бель повернулася до Адамберґа.

— Комісаре, мені казати йому про цю... цей... мор? Чи краще якомога довше мовчати?

Адамберґ повільно похитав головою.

— Нема ніякого мору.

— Але четвірки? І чорні тіла?

Адамберґ знову похитав головою.

— Є вбивця, Марі-Бель, і це вже велике лихо. Але щодо чуми, то нема навіть її тіні.

— Я можу вам вірити?

— Беззаперечно.

Марі-Бель знову всміхнулася і цього разу розслабилася повністю.

— Боюся, що Єва закохана в Дамаса, — сказала вона, трохи напружившись, ніби Адамберґ, розібравшись із проблемою чуми, мав дати раду решті проблем у її житті. — Радник каже, що це добре, що до неї повертається життя, і хай усе буде як буде. Але я, мабуть, уперше не згодна з радником.

— Бо? — запитав Адамберґ.

— Бо Дамас закоханий в огрядну Лізбет, ось чому.

— Вам не подобається Лізбет?

Марі-Бель закопилила губи, а тоді продовжила.

— Вона хороша, але надто вже галаслива. І я її трохи боюся. У будь-якому разі Лізбет тут недоторканна. Радник сказав, що вона — наче дерево, що дає притулок багатьом пташкам. Я, звісно, не проти, але це дерево добряче б'є по вухах. До того ж Лізбет усюди намагається командувати. Всі чоловіки волочаться за нею. Автоматично, через її досвід.

— Ви заздрите? — усміхнувшись, запитав Адамберґ.

— Радник каже, що так, але я сама цього не усвідомлюю. Мене дратує, що Дамас цілі вечори просиджує там. Але треба визнати, що коли ви слухаєте, як Лізбет співає, то автоматично підпадаєте під її шарм. Дамас дуже захоплений, тому не помічає Єву, бо та не галаслива. Звісно, з нею нуднувато, але це і так зрозуміло, зважаючи на все, що вона пережила.

Марі-Бель допитливо глянула на Адамберґа, ніби хотіла з'ясувати, чи знає він щось про Єву, чи ні. Вочевидь, нічого.