Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

— Вставайте, досить грати комедію. Я перевірив вас — жодного пошкодження. З вами все гаразд.

— Може, я й справді знепритомніла, впавши з коня, — не розплющуючи очей, ображено відповіла Віка. Вона ж так старалася! Чому цей вухатий так легко розгадав її гру?

— Чому ви впали з коня? — вловив головне Міхаель.

— А ось це — цікаво! — вигукнула Вікторія, раптово підхопившись і з переможним виглядом сунувши йому під ніс закривавлені шипи, які весь цей час стискала в кулаці. — Оце я знайшла під сідлом!

Міхаель узяв із її рук гострі предмети, на яких залишилися сліди крові. Йому не потрібно було жодних доказів, щоб упевнитися: це справді кров коня. Його магія дозволяла бачити істину наскрізь, навіть крізь тканину та брехню.

— Як ви їх виявили? — пролунало наступне запитання, вимовлене спокійно, але з внутрішньою напругою.

Вікторія відчула себе на допиті. «Він що, сумнівається в моїх словах?» — майнула думка.
— Тому що я розумна дівчинка, — відповіла вона зухвало, піднявши підборіддя. — Трішки тямлю в поведінці коней.

Вона підійшла до винуватця ситуації — гнідого, що вже спокійно скуб траву, немов нічого й не сталося. Вечірнє світло пробивалося крізь густі крони дерев, золотистими плямами лягаючи на його блискучу шерсть.

— Цей красень дуже стриманий! — сказала вона, погладжуючи коневі шию. — Він ніс мене навіть тоді, коли йому вже було боляче. І лише коли біль став нестерпним, помчав щодуху. Було нескладно зрозуміти, що щось не так. Я дивом залишилася жива!

Вона зробила паузу, майже театральну, дивлячись генералові просто в очі.

— Я провела рукою під сідлом. Можете перевірити самі — там залишилися сліди від ран.

Міхаель ледве стримав усмішку. Попри всю серйозність ситуації, йому подобалося, як його дружина поводилася. Її впевненість, рішучість і вміння швидко орієнтуватися в подіях викликали у нього повагу. Ось і зараз — спритність, кмітливість, витримка. Це викликало навіть захват.

— А хто, на вашу думку, міг зіграти з вами такий злий жарт? — запитав він, більше для того, щоб підживити її емоцію, ніж отримати відповідь.

— А ви не здогадуєтесь? — блискавично спалахнула Віка. — Подумайте гарненько. Кому у вашому оточенні я найбільше поперек горла?

Міхаель задумливо відвів погляд у гущавину лісу, де тіні згущувались із наближенням ночі. Його очі потемніли, але голос залишався спокійним:

— Не варто робити поспішних висновків, — мовив він, обійшовши коня, наче шукаючи підтвердження сказаному.

У глибині душі він не міг не погодитися: перша, на кого падала підозра, — це Жеолі. Але серце відмовлялося вірити, що та, хто довгі роки була його довіреною особою і... більше ніж просто коханкою, могла опуститися до подібної підлоти.

— Як вам вдалося впасти так, що я не виявив на вашому тілі жодної подряпини? — спитав він із легкою ноткою іронії, вдивляючись у зім’яту траву навколо і переводячи погляд на її струнку фігуру.

— А, це просто. Я багато тренувалася... — з усмішкою відповіла Вікторія. — У тому числі й падати правильно.