Читати книгу - "Голова Мінотавра"

зовсім по-іншому, аніж бідні львівські квартали, які Мокк уже встиг трохи роздивитися. Тут на вулицях упритул стояли три- або чотириповерхові будинки із червоної цегли, віконниці були пофарбовані зеленою фарбою й вікна знаходилися, переважно, у нішах. І тут, і там цілі родини, як правило, винаймали однокімнатні квартири зі спільними вигодами на подвір’ї, але в польській Сілезії квартири були значно більші, вулиці — бруковані й широкі, хоча, на відміну від Львова, дерев у Катовицях було небагато.

Проминули великий костел і лікарню, а тоді звернули у вузьку вуличку й зупинилися біля першого будинку, адресу якого Мокк виписав з рапорту про знайдення Марії Шинок. Вулиця св. Петра, номер 1. Головною алеєю йшли великі групи людей, котрі розмовляли між собою мовою, що її німці зневажливо називали Wasserpolnisch. Чоловіки були вбрані в довгі чорні пальта й капелюхи, а жінки — у широкі барвисті спідниці й мереживні чепчики. Вони кудись прямували цілими юрбами, із цікавістю озираючись на двох чоловіків на велосипедах. Вибранець швиденько щось полічив і ляснув себе по чолі.

— Попільна середа, — сказав він Моккові. — Сьогодні Попільна середа, можемо його не застати, хай йому біс!

— Ну, то почекаємо в якійсь кнайпі, доки повернеться, — відповів Мокк. — Не хочете трохи випити? Холодно нині!

— Не знаєте ви тутешніх звичаїв! — Вибранець був трохи роздратований. — У нас жодна кнайпа не працюватиме в Попільну середу.

Мокк недовірливо похитав головою й глянув на темні вікна. Справді, виглядало на те, що ані на першому, ані на другому поверсі нікого немає. Він увійшов до чисто вимитого під’їзду, у якому пахло пральним порошком. Підійшов до дверей із номером один і притулився вухом до них. Усміхнувся, вийшов на вулицю й кивнув головою Вибранцеві. Той увійшов до будинку й зупинився біля дверей помешкання поруч із Мокком. Дослухався, а тоді на його широкому обличчі теж з’явилася посмішка.

— Ця кобітка[44], котра там стогне, напевне вже сьогодні до церкви не встигне, — прошепотів Мокк.

— Ну, то як? Стукаємо й заходимо? — запитав Вибранець.

— Зачекай, хай скінчать, — Мокк знову припав вухом до дверей. — Чи тобі хто-небудь завадив у такий момент?

Катовиці, середа 17 лютого 1937 року,

за чверть восьма вечора

Міхал Борецький сидів у кухні, одягнений у штани на шлейках і майку. На кахляній кухонній печі, від якої йшов жар, стояла каструля. По підлозі були розкидані дитячі іграшки. На стіні висіло весільне фото, де Борецький мав пишні вуса. Зараз пишні вуса перетворилися на вусики, а їхній власник нагадував Моккові Гітлера. Незважаючи на цю неприємну схожість, Мокк широко усміхався до Борецького. Аспірант Вибранець щохвилини поглядав у вікно на велосипеди, які вони поставили на подвір’ї так, аби мати їх на оці.

— То як, незлецьки ти собі той-во, га, Борецький? — Мокк увіпхнув вказівного пальця однієї руки в кільце з пальців другої й кілька разів ворухнув ним. — Питання тільки, яку кобітку ти так порав? Я тут на кухні нікого не бачу. — І Мокк зазирнув під стіл.

— Я по-німецькому не розумію, — відповів польською Борецький.

Мокк підвівся й рушив до дверей, що провадили до кімнати. Та Борецький виявився прудкіший. Він заслонив двері своїм тілом. Був міцно збудований. Могутні м’язи рук напиналися під шкірою, оздобленою татуюванням. Мокк відійшов від нього, наблизився до вікна й придивився до рами. Вона була заклеєна пластирем й ущільнена повстю, як і в помешканні Попельського. Той, хто хотів би втекти крізь вікно на подвір’я, не міг би цього зробити, не здійнявши галасу. Мокк підійшов до кухонної плити. Підняв кришку каструлі й понюхав.

— О, щось смачне, часничком гарно пахне, — прицмокнув він. — А я такий голодний…

І на подив Борецького й Вибранця, Мокк насипав собі супу до металевої миски, поставив її на столі й почав їсти. З’ївши половину, подивився на Борецького.

— Якщо там у кімнаті твоя дружина, Борецький, — повільно сказав він, чекаючи, доки Вибранець перекладе, — то вона зараз одягнеться, вийде звідти й привітається з нами. А якщо там немає твоєї дружини, тоді ми собі на неї почекаємо, еге ж, Вибранцю? Почекаємо, доки вона повернеться з дітьми із церкви.

— Чого тобі треба? — спитав Борецький.

— Мені треба знати все про Марію Шинок.

— Але ж, пане кримінальний директоре, — запротестував Вибранець, не переклавши Моккового запитання. — Ви не маєте права вести розслідування в цій справі!

— Іди, приглянь за велосипедами! — роздратовано гаркнув на нього кримінальний директор. — Я твій начальник і наказую тобі!

— Ну й піду, — Вибранець зробив ображену міну. — А ви однаково нічого не довідаєтеся, бо він не говорить німецькою.

— Нічого, згадає собі! — Мокк сьорбнув запашної часникової юшки, у якій плавали шматки хліба. — Це ти так на нього впливаєш, що він забув про все на світі!

Вибранець вийшов червоний як індик.

Мокк з’їв суп, насипав собі ще.

На столі поклав два злотих.

— Не хочу об’їдати твоїх дітей, — пояснив він, продовжуючи енергійно сьорбати.

За стіною щось ворухнулося. Годинник вибив пів на сьому. Мокк витяг пачку польських цигарок «Єгипетських», які йому дуже подобалися, і посунув її в бік Борецького. За стіною почувся шурхіт, тоді легенько заскрипіли двері.

— Ласкаво просимо! — гукнув Мокк. — Запрошуємо до нас, пані Борецька!

— Чого вам треба? — запитав німецькою чоловік у майці.

— От бачиш! — Мокк зареготав. — Хіба я не казав, що цей дурень тебе налякав? Ти ж любесенько щебечеш по-німецькому!

— Чого треба? — буркнув Борецький.

— Я дізнався, що ти був нареченим Марії Шинок. Особливим нареченим, жонатим. Але, може, по-польськи «наречений» — це «коханець»?

Борецький мовчав, а Мокк, не діждавшись відповіді, продовжував:

— Байдуже, чи це ти був її нареченим, чи вона твоєю коханкою. Важливо, що ти її трахав, так?

— Так.

— Нарешті я щось від тебе почув! — Мокк ляснув у долоні. — Ну, а тепер скажи мені, як вона прагнула вийти заміж, як шукала чоловіка, чи була в якомусь шлюбному бюро, чи зустріла якогось мужчину, що хотів би з нею оженитися. Знаєш щось про це?

— Вона б не наважилася мені сказати, — Борецький усміхнувся до себе. — Знала, що я її за це відгамселю. Була моєю або нічиєю!

— Коли ти її мав уперше, вона була незайманою?

— Та де там! — Борецький вибухнув гучним похмурим сміхом, який відлунив у стінах кухні. — Вона вже дитину збувала кілька разів!

— У лікарні?

— Ні, не в лікарні. У Польщі за це до цюпи можна потрапити.

Мокк насторожився. Повернулася підозра про приховану проституцію, якою займалася Марія Шинок, про якесь посередництво в цій справі. Відчув, як серце його швидко закалатало. Досі він ніколи