Читати книгу - "Астальдо"

— О, юний герцівник, — засміялася жінка, — ти змужнів… Я бачу — ти є cano, гаразд. А де твій рудий приятель, який стріляв по Мороку з самострілу?

— По Мороку? — перепитав Фіндекано.

— О, ну так, по Чорнобогу… Це ми так його назвали, Квенді, коли зрозуміли, яка сила намагається винищити нас.

— Майтімо, — всміхнувся Фіндекано, — вирушив з князем Феанаро до Альквалонде. Вони мають домовитися щодо переправи. А як ви потрапили сюди?

— Звістки летять на крилах, — мовила Лаурендіе, — я привела з собою всіх мудрих жон з півночі. Вам потрібні будуть цілительки, юний воїне.

— А якже ваш meldo? Адже…

Лаурендіе засміялась.

— Таурохтаре, йди-но сюди…

До Фіндекано підійшов стрункий Пробуджений, темноволосий та сіроокий, як більшість Нолдор. Він лагідно усміхався, але Нолофінвіон побачив в його обличчі ту саму причаєну силу, яку йому доводилось бачити в лиці загиблого Великого Князя Фінве.

— Це мій weo, мій meldo, — мовила цілителька гордо, — він повернувся від Судді якраз опісля зруйнування Форменосу. І знову захотів воювати, авжеж… Ми так поспішали, думали, що доведеться наздоганяти вас аж за Араманом.

Фіндекано простягнув руку високому Ельда з вояцьким іменем[118], і той потиснув його долоню, попередньо переклавши списа до лівиці.

— Ми, Перші, більше звикли вправлятися зі списом, — мовила Лаурендіе, — а мечі… Спробуємо навчитись за дорогу.

Таурохтар знову усміхнувся, але промовчав

— Піди подивись, як там облаштувались наші, - попрохала його жона, — і чи всі мають зброю. Якщо не всі — доведеться попрохати в цій Гавані Лебедів хоча б луків та стріл.

Коли Ельда пішов, кивнувши, Фіндекано мовив стиха:

— Він такий мовчазний…

— О, — сказала цілителька, — він ще не може звикнути. Тоді, о, як добре, що мені не довелося бачити цього, тоді, за морем, urqui таки схопили мого meldo живим, і доправили до Ангамандо[119]. Там його допитував сам Князь Вовкулаків, а, оскільки Таурохтар відповідав лише насмішками, то йому відрізали язик. Зараз милий має нове hrоа, але ніяк не звикне до того, що може говорити. Загинув він у страшних муках, тому й відпочивав у Мандосі довше, ніж я.

— Моя пані, - вирвалося у Фіндекано, — і ви наважилися повернутися в Ендоре?

— О, юний Нолдо, — всміхнулась жінка так, що Нолофінвіон аж здригнувся, — ми, Нолдор, горді, і завжди були гордими, і такими й зостанемось. Чи гордим шкодувати тіла, коли дух прагне помсти? Тим більше, нині у Валінорі з Нолдор залишаються лише слабкі тілом, або духом, а ми з моїм meldo є сильними, і користь у поході з нас буде неабияка.

Князь Нолофінве схвалив нововведення старшого сина щодо військового облаштунку. Засумнівався він лише в доцільності прийняття до лав новоствореного війська Ваніар, адже це могло привести до суперечки з Інгве, князем Валмару. Глорфіндейл був улюбленим небожем Інгве, та й решта Ваніар належала до відомих у Валмарі родин. Туракано, який, власне, і завербував своїх валмарських приятелів до війська, гаряче заперечував:

— Мій батьку і князю! — говорив він палко, — адже ми нікого не утримуємо в рушенні насильно! Мої друзі прийшли сюди по власній волі, і князю Інгве нічого буде вам закинути.

Час минав, а звісток з Альквалонде все не було. Хтось мовив, що бачив, як Феанаро повернувся і знову рушив до Гаваней, на цей раз — зі своїми синами, та прибічною дружиною з молодих Нолдор.

Ще через деякий час хтось крикнув схвильовано:

— Тira[120], Ельдар! Вогонь!

В порту дійсно щось горіло, і вогонь добре було видно з табору. Затривожені воїни з Першого Дому не знали, що робити — адже з ними не було їхніх canо. Без вождя і княжичів молоді Ельдар розгубилися, і в таборі зчинився гармидер.

Нолофінве зійшов на великий камінь біля води і звелів сурмити в сурми. Сигнал на шикування заспокоїв воїнів, і вони мимоволі стали до шереги. Поруч вишикувалися новостворені дружини Attea та Nelya Nosse.

— Фіндекано, — звернувся князь до сина, — бери своїх Ельдар, і йдіть, подивіться, що там таке. Коли щось не так — за вами йтиме Фінарато зі своїми воїнами.

— Валар могли влаштувати там пастку! — вигукнув хтось з поміж багряних плащів Першого Дому.

— Йди, сину, — мовив князь Нолофінве, — і будь обережним.

Фіндекано кивнув, і засурмив в мисливський ріг. Його воїни вже встигли вивчити ці простенькі сигнали і зібралися біля свого cano з луками напоготові. Сам чудовий лучник, Фіндекано намагався згуртувати біля себе метких стрільців, і це йому вдалося.

— За мною! — гукнув він, — дотримуйтесь шику!

З берега затоки видавалося, що Альквалонде близько, але обхідна дорога зайняла доволі багато часу. Фіндекано ламав собі голову над тим, що трапилось… Засідка? Яка? Манве Сулімо прислав Маяр, щоб вони зупинили Феанаро? Або, навпаки, вигнали геть, посадовивши на корабель разом з синами? Вогонь у гавані — це заклик на допомогу?… Чи може, Вогняний Дух не поладнав з князем Ольве? Але в такому разі Феанаро, розлючений до неможливості, вже був би у таборі і наказував валити ліс на будівництво кораблів. Юнак не сумнівався, що Великий Митець зладнав би з цим, тим більше, що колись він працював у Гаванях, виготовляючи для Телері ріжні, необхідні в морській справі дрібнички.

Горіли, як виявилося, комори біля причалу, яскраво освітлюючи набережну та територію порту. У відблисках вогню Фіндекано з жахом побачив кілька тіл, що лежали на камінні у тих неприродних позах, які приносить лише загибель.

Срібноволосий юнак — Телеро з луком у руці… Голову йому розрубано ударом меча… Нолдо в багряній накидці… З грудей стирчить стріла, а друга вп’ялася в горло… Фіндекано різко зупинив своїх ледь очманілих від несподіванки лучників і крикнув:

— Слухати cano! Луки до бою!

Він кинувся вперед, тримаючи лука напоготові, ще нічого не розуміючи. Його воїни врешті вирвалися з-поміж рядів портових комор на відкритий простір, і Фіндекано побачив мертвих на причалі, мертвих Нолдор в багряних накидках, і, просто перед собою, пришвартовані кораблі, з яких сипалися стріли.

— Фіндекано!

З поміж непорушних тіл звівся на лікті Майтімо Руссандол

— Фіндекано, ти привів лучників! Стріляй! Задля оtornasse — стріляй!

— Перша лава! — крикнув Нолофінвіон одрухово, — по кораблях! Стріляй!

Свиснули стріли. Фіндекано висмикнув з тула наступну.

— Друга лава — стріляй!

Друга шерега його лучників вистрелила з-за плечей першої. Стрільці на кораблях або загинули, або заховалися, бо залпу у відповідь не було.

— Луки напоготові! — закричав Нолофінвіон, — Нолдор, хто живий, відходьте з причалу! Виносьте поранених!

Дехто