Читати книгу - "Лють"

Коли за підозрою в скоєнні цього злочину заарештували місцевого хлопця, Джонатана Шеллі, ніхто з мешканців району особливо не здивувався. За даними поліції, у п’ятнадцятирічного були приведення за вживання наркотиків і дрібні крадіжки. На суді директор школи Дон Байндер повідомив, що Шеллі був знаний у школі продавець наркотиків і мав «серйозні проблеми». На місці злочину знашли пакетик із сумішшю кокаїну та героїну, у народі відомою під назвою «спідбол». На пакетику, а також у кількох помітних місцях у кімнаті дівчини, були криваві відбитки Шеллі.

«Доказів нам не бракувало, — каже Воллер. — Там скрізь були криваві відбитки пальців». Під час суду адвокат підзахисного вказувала на те, що на місці злочину знайшли й кілька відбитків, які належали невідомій особі, але найбільш убивчого доказу — шестидюймового зазубленого кухонного ножа, який згодом знайшли у шафі в хлопцевій спальні, — вона пояснити не змогла. Ніж, узятий з набору на кухні сім’ї Шеллі, було ретельно відмито, та на дерев’яній ручці лишилися сліди людської крові. Мати хлопця, Емілі Шеллі, заявила під час слухання, що порізалася тим ножем і що кров була її власна. Та на перехресному допиті вона не змогла пояснити, як чи чому ніж потрапив у шафу її сина.

«Я ні на мить не вірив, що Джон Шеллі не винен, — сказав сенатор Пол Фінні (округа Фултон). — Він свідомо обрав залежність від наркотиків і пов’язану з ними лють, а моя дочка стала його жертвою». Саллі Фінні ніколи не говорила для протоколу про втрату Мері-Еліс, своєї єдиної дитини. Сусіди розповіли, що мати відмовилася повернутися у свій дім на Сент-Патрик-драйв і під час судового процесу подала на розлучення. «Це насильство розбило мою сім’ю», — стверджував у той час Пол Фінні. Двічі розлучений сенатор є відомим захисником прав жертв злочинів і співавтором кількох законів штату Джорджія, що ускладнюють особам, які вчинили насильницькі злочини, процедуру умовно-дострокового звільнення.

Ці закони з’явилися саме на часі, оскільки перше слухання у справі умовно-дострокового звільнення Джона Шеллі було призначено на минулу п’ятницю. Стоячи перед комісією, Шеллі зачитав підготовану заздалегідь заяву. «Я не скоював цього злочину, — стверджував він перед повною залою. — Я не зізнаватимуся в тому, чого не робив».

«Джон Шеллі перебуває там, де йому й належить бути», — каже згорьований батько Пол Фінні.

Частина 3

Розділ 21

6 лютого 2006 року 20:02

Коли подзвонили у двері, Вілл Тренс саме розчісував свого собаку. Бетті загавкала, і її маленьке тільце мало не знесло зі столу від зусилля. Він сказав їй «цить» і в нагороду дістав допитливий погляд. Вілл ще ніколи й ні в чому собаці не відмовляв.

Минула ціла хвилина. Вілл і Бетті чекали, сподіваючись, що несподіваний гість біля дверей піде так само, як і прийшов, але дзвінок знову задзеленчав, цього разу тричі поспіль і наполегливо.

Собака розгавкався не на жарт. Вілл зітхнув, поклав щітку і опустив засукані рукави сорочки. Потім підняв однією рукою собаку. Поки він ішов відчиняти, у двері знову подзвонили — шість разів поспіль.

— Чого ти, бляха, так довго?

Він визирнув надвір подивитися, чи вона сама.

— Мене останнім часом штурмують свідки Єгови.

— То, може, хоч із жіночкою якоюсь познайомишся. — Енджі наморщила носа. — Фу, яка гидезна псина.

Вілл пішов слідом за Енджі вглиб свого будинку, відчуваючи погорду, навіть якщо собака її й не відчував. А що Енджі ще не переодяглася після роботи, він зробив зауваження:

— Ти схожа на проститутку.

— А ти схожий на труп у домовині.

Вілл приклав руку до краватки.

— Не подобається костюм?

— А де ті джинси, які я тобі купила? — Вона опустилася на його канапу і, не чекаючи відповіді, полегшено зітхнула: — Лядські туфлі, — поскаржилася вона, скинула шестидюймові[26] підбори, і ті впали на килим. Потім розпустила довге каштанове волосся і стріпнула ним, щоб рівномірно розсипалося по плечах. — Як мене дістала ця клята робота.

Вілл опустив Бетті на підлогу. Чихуахуа попрямувала на кухню, стукаючи кігтиками по дерев’яній підлозі. Він почув, як вона п’є воду, потім гризе залишки своєї вечері. Цей собака був небажаним і, як сподівався Вілл, тимчасовим його компаньйоном. Два тижні тому, повернувшись з ранкової пробіжки, Вілл побачив, як його літню сусідку завозять у машину «швидкої допомоги». У жінки був якийсь дефект мовлення і, судячи з хрипоти в голосі, звичка викурювати п’ять пачок на добу.

— Забери Бетті! — крикнула вона йому через газон, але Віллу почулося: «Запери Бетті!»

— Що-що зробити? — перепитав він, дещо настрашений такою перспективою. Сусідка лише глянула на нього, тому він показав на крихітну чихуахуа, яка стояла на її ґанку. — З собакою. Що робити з собакою?

— Розчісуй! — прохрипіла жінка, і двері «швидкої» з грюкотом зачинилися.

Вілл не знав, як звали ту сусідку. Та він узагалі мало про неї знав, крім того, що вона любила на повній гучності дивитись ігрове шоу «Правильна ціна». Він гадки не мав, куди повезла її «швидка», чи були в неї родичі і чи вона взагалі повернеться. А ім’я собаки він знав лише тому, що хазяйка мала звичку кричати на неї.

— Бетті! — долинало до його спальні посеред ночі. Густому баритону жінки міг позаздрити будь-який чоловік. — Бетті, я ж тобі казала, не роби цього!

Енджі зиркала на Вілла знизу вгору, схрестивши руки на грудях.

— Ти розумієш, що з цією собачкою під пахвою вигляд у тебе абсолютно дурнуватий?

Вілл сів навпроти неї й відкинувся на спинку крісла. Узяв пульт керування стереосистемою і зупинив відтворення аудіокнижки, яку саме слухав. Минуло два дуже довгі роки, відколи він востаннє розмовляв з Енджі Поласкі, і ось вона знову сиділа у нього у вітальні, наче й дня не минуло. Вона завжди була такою, ще відколи вони дітьми були. Вдавай, що нічого дивного не відбувається, і тоді тебе ніщо не дивуватиме.

— Дякую, що допомогла мені з торговельним автоматом, — сказав він, скромно замовчуючи те, що його мало грець не вхопив, коли він побачив її у коридорі Східного муніципалітету.

— А до речі, чого ти був з Майклом Ормвудом? — І знову вона не дочекалася відповіді. — Господи, повірити не можу, що таке сталося з його сусідкою. Правда, це дивно?

Вілл спробував зосередитися на одній темі.

— Йому доручили справу, яка зацікавила мене. А ти його знаєш?

— Колись працював у «моралі». У тебе є щось пожувати?

Вілл підвівся, щоб зазирнути у холодильник. Бетті бігла по п’ятах. Він здебільшого харчувався не вдома, та