Читати книгу - "Незвичайні пригоди Робінзона Кукурузо"

Потім схиляється до мене і шепоче:

— Так що — випробуємо?

— Давай, — кажу я.

Ми нахиляємося і ховаємося під парту. Кукурузо виймає з‑за пазухи плоску жерстяну коробочку від цукерок, з якої стирчать різні гвинтики, Шпунтики і дротики. Це винайдене нами механічне пристосування для розстібання гудзиків.

Офіційного назви воно ще не має і називається поки умовно «штукакенція» (не «штука» і не «штукенція», а саме «штукакенція», тому що кожен новий винахід обов'язково повинно мати свою назву). Діє «штукакенція» дуже просто: прикладаєш до гудзика, натискаєш кнопку–і готово. Тільки спершу треба завести пружину. І ось Кукурузо бере і починає заводити.

Звичайно, це вам ще не на транзисторах, не на напівпровідниках, але… Крраккк! — Раптом дзвінко на весь клас вдаряє пружина і, вискочивши з коробочки, б'є знизу Карафолька, який сидить попереду нас.

— Ввой! — Диким голосом скрикує Карафолька.

— У–у, тюхтій! — Шепочу я своєму другові.

Але — пізно. Як грім з неба, чується над нами сердитий голос Галини Сидорівни:

— Завгородній і Рень, вийдіть з класу!

Червоні як раки ми вилазимо з–під парти і покірно прямуємо до дверей.

Навчальний рік розпочався…