Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

Дочитавши, Гаррі ще якийсь час здивовано розглядав сторінку. Мабуть, то був жарт, подумалось йому, мабуть, у цьому журналі весь час друкують різні містифікації. Він перегорнув кілька сторінок і знайшов матеріал, присвячений Фаджу. 

«Корнеліус Фадж, міністр магії, заперечив, що п'ять років тому, коли його обрали міністром магії, мав плани очолити чаклунський банк «Ґрінґотс». Фадж завжди наполягав, що не бажає нічого іншого, крім «мирної співпраці» зі стражами нашого золота.

АЛЕ ЧИ СПРАВДІ НЕ БАЖАЄ?

Наші джерела в Міністерстві магії нещодавно з'ясували, що найпотаємніше бажання Фаджа - здобути контроль над ґоблінськими золотими запасами, і що він не вагатиметься, якщо для цього треба буде застосувати силу.

- До речі, це не вперше, - повідомило міністерське джерело. - Друзі називають Корнеліуса Фаджа «Ґоблінодробарка». Якщо підслухати його тоді, коли він упевнений, що ніхто його не чує, то ви почуєте розповіді про ґоблінів, з якими він розправився, - того втопив, того зіштовхнув з даху будинку, того отруїв, з того зробив фарш для пиріжків...»

Далі Гаррі не читав. Фадж мав багато вад, але Гаррі було важко уявити, як той наказує молоти ґоблінів на фарш. Він погортав журнал далі. Затримувався на деяких сторінках, щоб прочитати таке: звинувачення «Тайфунів з Татшила» у виграші чемпіонату квідичної ліги завдяки поєднанню шантажу, тортур і незаконного втручання в конструкцію мітел; інтерв'ю з чарівником, котрий доводив, що літав на місяць на «Чистометі - 6», а на доказ показував торбу з місячними жабами, яких він там нібито наловив; а ще статтю про стародавні руни, з якої стало зрозуміло, чому Луна читала «Базікала» догори дриґом: якщо руни перевернути, писалося там, то вони відкриють вам закляття, яке перетворить вуха ваших ворогів на мандаринки. Порівняно з рештою статей «Базікала» припущення, що Сіріус насправді був солістом «Веселих ґоблінів», було чи не найвірогідніше.

- Є щось цікаве? - спитав Рон, коли Гаррі закрив журнал.

- Ясно, що нема, - їдко заперечила Герміона, не встиг ще Гаррі й рота розкрити. - «Базікало» не вартий уваги, це всім відомо.

- Даруйте, - озвалася Луна; голос її раптом втратив сонливість. - Мій батько - редактор журналу.

- Я... е-е, - зніяковіла Герміона. - Ну... там є дещо цікаве... тобто він досить...

- Прошу мені віддати, дякую, - холодно процідила Луна, нахилилася й вихопила журнал з Гарріних рук. Знайшовши п'ятдесят сьому сторінку, вона знову рішуче перевернула його догори дриґом і сховалася за обкладинкою. Аж тут утретє відчинилися двері купе.

Гаррі озирнувся. Він цього сподівався, та все одно вигляд Драко Мелфоя, що шкірився до нього з-поміж своїх друзяк Креба і Ґойла, анітрохи його не втішив.

- Що таке? - агресивно вигукнув він, не давши Мелфоєві й рота роззявити.

- Будь чемний, Поттере, бо призначу тобі покарання, - вичавив Мелфой. Його прилизане біляве волосся та загострене підборіддя були точнісінько такі, як у батька. - Карочє, я, на відміну від тебе, став старостою, а це означає, Що я, на відміну від тебе, наділений владою карати учнів.

- Так, - сказав Гаррі, - але ти, на відміну від мене, козел, тому відчепися й вимітайся.

Рон, Герміона, Джіні й Невіл зареготали. Мелфой скривив губи.

- А скажи, Поттере, ти ловиш кайф від того, що ти - на другому місці після Візлі? - поцікавився він.

- Заткнися, Мелфою, - різко втрутилася Герміона.

- Що, я зачепив болючу струнку? - вишкірився Мелфой. - Карочє, стережися, Поттер, бо я тепер буду, як пес винюхувати кожен твій крок. Тільки спробуй знову викинути якогось коника.

- Вимітайся! - зірвалася на ноги Герміона.

Мелфой захихотів, востаннє окинув Гаррі лиховісним поглядом і пішов. Креб і Ґойл вайлувато потупотіли за ним. Герміона грюкнула за ними дверима купе й озирнулася на Гаррі. Її, так само як і його, стурбували Мелфоєві слова.

- Кинь-но мені ще одну жабку, - попросив Рон. Він явно нічого не помітив.

Гаррі не міг вільно говорити перед Невілом і Луною. Він ще раз нервово зиркнув на Герміону, а тоді задивився у вікно.

Думав, що прихід Сіріуса на вокзал стане веселою пригодою, а виявилося, що це необачна, а можливо, й відверто небезпечна витівка... Герміона мала рацію: Сіріусові не варто було приходити. А що, як містер Мелфой помітив чорного пса й розповів про це Дракові? Що, як він вирахував, що Візлі, Люпин, Тонкс і Муді знають, де ховається Сіріус? Чи, може, Мелфой просто випадково вжив слова «як пес»?

Погода не переставала щомиті мінятися, доки вони мчали все далі й далі на північ. Спочатку вікна легенько покропив дощик, тоді не дуже впевнено визирнуло сонечко і знову все затягло хмарами. Коли запала темрява, а в вагонах засвітили світло, Луна склала «Базікало», акуратно сховала його в сумочку і стала по черзі розглядати всіх у купе.

Гаррі сидів, притисшись чолом до вікна, і намагався угледіти вдалині обриси Гоґвортсу, але ніч була безмісячна, а залита дощем шибка - непрозора.

- Час, мабуть, переодягатися, - згадала нарешті Герміона, і всі повідкривали валізи й одягли шкільні мантії. Герміона й Рон старанно причепили до грудей значки старост. Гаррі помітив, як Рон глипав на своє відображення в темній шибці.

Нарешті поїзд почав гальмувати, і в вагонах залунав звичний галас, коли всі діставали з полиць багаж та домашніх звіряток, готуючись до виходу. Рон і Герміона мали за всім цим наглядати, тож вони знову кудись побігли, залишивши на Гаррі Криволапика та Левконію.

- Я візьму сову, якщо хочеш, - запропонувала Гаррі Луна, показуючи на Левконію, а Невіл тим часом обережно запихав Тревора у внутрішню кишеню мантії.

- О, дякую, - зрадів Гаррі й подав дівчині Левконію, а сам надійніше схопив Гедвіжину клітку.

Вони посунули з купе, в коридорі змішалися з юрбою й відчули жалючий подув нічного вітерцю. Поволі рухалися до дверей. До Гаррі долинув запах сосон, що росли уздовж стежки до озера. Він ступив на платформу й озирнувся, прислухаючись, чи не почує