Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

Але не почув. Натомість лунав зовсім інший, бадьорий жіночий голос: - Першокласників прошу зібратися тут! Усі першокласники до мене!

До Гаррі, гойдаючись, наближався чийсь ліхтар, і в його світлі Гаррі побачив випнуте підборіддя та коротку зачіску професорки Граблі-Планки, чаклунки, що торік якийсь час вела замість Геґріда уроки догляду за магічними істотами.

- А де ж Геґрід? - вигукнув він.

- Не знаю, - відповіла Джіні, - але треба відійти, бо ми заступаємо всім вихід.

- Ага...

Джіні відтіснили кудись від Гаррі, поки він плентався по платформі до виходу зі станції. Проштовхуючись крізь натовп, Гаррі напружував зір - намагався угледіти в пітьмі Геґрідів силует. Він мусив десь тут бути, Гаррі ж так на це сподівався, так прагнув знову побачити Геґріда! Але того ніде не було видно.

Він не міг звідси поїхати, - переконував сам себе Гаррі, поволі виходячи з юрбою на пристанційну дорогу. - «Може, він просто застудився, чи ще щось...»

Роззирнувся за Роном чи Герміоною, бажаючи знати їхню думку з приводу чергової появи професорки Граблі-Планки, але тих теж ніде не було видно, тож він побрів до темного, омитого дощем путівця, що починався відразу за станцією Гоґсмід.

Там стояло близько сотні диліжансів без коней, що завжди відвозили всіх учнів, крім першокласників, до замку. Гаррі глянув на них, ще раз роззирнувся за Роном і Герміоною, і знову здивовано придивився до диліжансів.

Тепер вони вже не їхали самі собою. У голоблі диліжансів були впряжені якісь істоти. Якщо вже якось їх називати, то Гаррі сказав би, що це коні, хоч вони дещо скидалися на рептилій. Були безтілесні, а їхні кістяки щільно обтягувала чорна шкіра, крізь яку виразно проступало кожнісіньке ребро. Шкапи мали драконоподібні голови з білими виряченими очима без зіниць та чорні шкірясті крила, які більше пасували б величезним кажанам. Загалом вигляд цих істот, що спокійно й тихенько стояли в сутінках, був моторошний і зловісний. Гаррі не міг зрозуміти, навіщо цих жахливих коней запрягли в диліжанси, якщо ті чудово могли рухатися й без них.

- А де Лев? - почувся за Гарріною спиною Ронів голос.

- Її забрала та дівчина, Луна, - миттю озирнувся Гаррі, прагнучи поговорити з Роном про Геґріда. - Як ти гадаєш, де...

- ...дівся Геґрід? Не знаю, - стурбовано озвався Рон. - Хоч би з ним усе було гаразд...

Трохи далі розштовхував другокласників, щоб дістатися до диліжансів, Драко Мелфой у супроводі зграйки своїх посіпак - Креба, Ґойла та Пенсі Паркінсон. Ще за кілька секунд з юрби вибігла захекана Герміона.

- Мелфой таке там виробляв з першокласниками! Обов'язково про це доповім! Він якісь три хвилини носить свій значок, а вже дістав усіх до печінок... а де Криволапик?

- У Джіні, - відказав Гаррі. - Ось вона...

З юрби вийшла Джіні з Криволапиком, що звивався в її руках.

- Дякую, - забрала кота Герміона. - Ходімо, треба знайти якийсь диліжанс, поки ще всіх не зайняли...

- Десь немає мого Лева! - вигукнув Рон, але Герміона вже поспішила до найближчого вільного диліжанса. Гаррі затримався з Роном.

- Що то за жахіття, не знаєш? - спитав він Рона й кивнув на страхітливих коней, повз яких проходили інші учні.

- Яке жахіття?

- Та ті коні...

З'явилася Луна, тримаючи в руках клітку з Левконією. Крихітна сова, як завжди, схвильовано цвенькала.

- Нате, - сказала Луна. - Така гарнюсінька сова!

- Е-е... так... нормальна, - похмуро буркнув Рон. - Ходімо вже, треба сідати... то що ти, Гаррі, питав?

- Питав, що то за жахливі коні? - повторив Гаррі, йдучи з Роном та Луною до диліжанса, де вже сиділи Герміона й Джіні.

- Які коні?

- Та ті, що впряжені в диліжанси! - нетерпляче вигукнув Гаррі. Зрештою, вони вже майже порівнялися з найближчим конем, що витріщався на них своїми порожніми білими очиськами. Але Рон спантеличено зиркнув на Гаррі.

- Що ти таке мелеш?

- Я кажу, що... та сам подивися!

Гаррі схопив Рона за руку й розвернув так, щоб той опинився прямо перед головою крилатого коня. Рон якусь мить дивився туди, а потім озирнувся на Гаррі.

- На що я маю дивитися?

- Та на... ну, ось, між голоблями! Запряжені в диліжанс! Просто в тебе перед носом...

Та Рон і далі був спантеличений, тож Гаррі стрельнула Химерна думка.

- Ти що... їх не бачиш?

- Кого не бачу?

- Не бачиш, хто впряжений у диліжанси?

Рон уже, здавалося, стурбувався серйозно.

- Гаррі, з тобою все гаразд?

- Так... я...

Гаррі нічого не міг збагнути. Кінь стояв прямісінько перед ним, полискуючи шкурою у слабкому світлі зі станційних вікон, а з його ніздрів у прохолодне нічне повітря струменіла пара. Але Рон, якщо не прикидався - а це був би не дуже смішний жарт, - і справді нічого не бачив.

- То що, сідаємо, га? - нерішуче спитав Рон, стривожено позираючи на Гаррі.

- Так, - погодився Гаррі. - Так, сідаємо...

- Усе гаразд, - пролунав за Гарріною спиною сонний голос, коли Рон уже зник у пітьмі диліжанса. - Ти не збожеволів. Я їх теж бачу.

- Справді? - розпачливо озирнувся Гаррі до Луни. У її великих сріблястих очах відображалися коні з кажанячими крильми.

- Ну, звичайно, - підтвердила Луна, - я їх бачила, ще як уперше сюди приїхала. Вони завжди тягли ці диліжанси. Не переживай. Ти цілком нормальний, як і я.

Ледь-ледь усміхнувшись, вона залізла вслід за Роном у диліжанс, що трохи пахнув цвіллю. Гаррі, котрого ці слова не надто заспокоїли, поліз за нею.

- РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ -

Нова пісенька Сортувального Капелюха

Гаррі нікому не хотів зізнаватися, що мав однакові з Луною галюцинації - якщо це були галюцинації. Тож він більше не згадував про коней, коли сів у диліжанс і зачинив за собою дверцята, хоч не міг не бачити, як за вікном рухалися кінські силуети.

- Чи всі ви бачили ту Граблі-Планку? - спитала Джіні. - Чого вона тут була? Не міг же Геґрід звідси піти.

- Я лише зраділа б, - сказала Луна, - він не дуже добрий вчитель.

- Неправда! - сердито озвалися Гаррі, Рон і Джіні.

Гаррі зиркнув на Герміону. Вона прокашлялась і швидко додала: - Гм... ага... він дуже добрий.