Читати книгу - "Мерзенна сила"

Трохи розгублено зиркнувши на Фіверстоуна, який ледь не у три погибелі скорчився від сміху, Марк мало не машинально перевів усе на жарт:

— Невже ви дозволили сплутати собі карти, Феє? Щось не віриться…

— Ну, ви ж не думаєте, що Фея могла пустити все на самоплив? — запитав крізь сміх Фіверстоун.

— Отже, панна Гардкасл сама і є, так би мовити, веремією? — посміхнувся Марк.

— Ага, ага, — втішився Філострато; його оченята завзято поблискували над пухкими щоками.

— Про що це ви? — роблено здивувалася панна Гардкасл. — Якщо до такої вічно сонної діри, як Еджстоу, приїде раптом сто тисяч робітників…

— Особливо таких, як ваші! — докинув Фіверстоун.

— …то колотнечі не уникнути, — продовжила панна Гардкасл. — Тобто, рано чи пізно все одно щось мусило трапитися, а тут моїм хлопцям і робити нічого особливого не довелося, все йшло само по собі. Але якщо вже тої колотнечі так чи так не минути, то гріх не простежити, щоб вона почалася саме тоді, коли треба.

— Ви хочете сказати, — спитав Марк, — що самі підлаштували заворушення в місті? — Слід віддати йому належне: від цього відкриття в нього аж у голові запаморочилося, і він зовсім не старався приховати своє здивування, а чи навіть обурення; тільки-от у тісному колі «бібліотечного» товариства і вираз його обличчя, і тон чомусь залишались такими ж, як у всіх, хоч він і не намагався себе хоч якось контролювати.

— Ну, навіщо ж так грубо, — протягнув Фіверстоун.

— А яка різниця? — сказав Філострато. — Такими речами завжди краще керувати від самого початку.

— Власне! — підхопила панна Гардкасл. — Зрештою, майже завжди так і буває, це вам скаже кожен, хто хоч трохи обізнаний із тим, як працює поліція. Отож я й кажу: справжні заворушення розпочнуться завтра, найпізніше — післязавтра.

— Добре все ж дізнаватися про все з перших уст, — мовив Марк. — Треба, мабуть, забрати з міста дружину…

— Де вона живе? — запитала Фея.

— У Сендауні.

— Ну, там їй нічого не загрожує. А нам тим часом пора склепати пару статейок…

— І все ж таки, навіщо все це робиться?

— Уряд має оголосити в Еджстоу надзвичайний стан, — пояснив Фіверстоун. — Інакше ми ніколи не матимемо там тієї влади, яка нам потрібна.

— Саме так, — погодився з ним Філострато. — Всі ці балачки про безкровні революції — повна маячня. Увесь цей набрід не завжди готовий бунтувати, часом його треба, гм… підштовхнути, знаєте, але доки тут не буде серйозної колотнечі, барикад і стрілянини, необхідних повноважень нам не отримати. Словом, як то кажуть, доки грім не вдарить…

— Статті мають з’явитися у газетах наступного ж дня після заворушень, — сказала Фея. — Значить, найпізніше о шостій ранку вони мають бути на столі у старого.

— Стривайте, а як же ми опишемо сьогодні те, що буде тільки завтра? — здивувався Марк.

У відповідь всі тільки розреготалися.

— Ну, Марку, так ви ніколи не зможете керувати громадською думкою, — сказав, пересміявшись, Фіверстоун. — Щоб розповісти про якусь подію, зовсім не обов’язково чекати, доки вона станеться!

— Що ж, нехай, — мовив Марк, і собі широко посміхаючись. — Просто досі мені здавалося, що час тече собі як звично, від минулого до майбутнього, а не так, як у Задзеркаллі чи в книзі Джона Данна.

— Гаразд, синку, — сказала Фея, — досить балачок, час до праці. Давай, ще по чарочці, а тоді нагору і — працювати. О другій нам принесуть кави і щось перекусити.

Так Маркові вперше запропонували взяти участь у справі, яку він раніше, не вагаючись, назвав би злочином, — і він погодився, сам не зовсім усвідомлюючи, як і коли це сталося; йому не довелося ані боротися з собою, ані відчути, що ось перейдено якусь незриму межу. Либонь, не раз в історії людства траплялося, що такі-от переломні, вирішальні миттєвості чітко вирізнялися на непримітному загальному тлі; так переходив свій Рубікон Цезар, так на освітленому блискавицями вересовому пустищі кидали у зливу страшні пророцтва відьми. Але Марк зробив цей крок майже непомітно, під час веселої балаканини з колегами; мабуть, із усіх земних сил саме такі-от жартівливі теревені між професіоналами — «Ну, ми ж одне одного розуміємо, чи не так?» — найчастіше й підштовхують ще не дуже зіпсованих людей до дуже поганих учинків. Через кілька хвилин вони з Феєю вже йшли сходами догори. Назустріч трапився Косер, який зміряв їх пильним поглядом, і Марк, жваво перемовляючись зі своєю супутницею, краєм ока це помітив. Подумати лишень, ще кілька днів тому він боявся того Косера!

— А хто збудить зама о шостій? — запитав Марк.

— Навряд чи в цьому буде потреба, — відказала Фея. — Думаю, старий мусить усе ж коли-не-коли відпочивати… але от коли саме він це робить, я так і не з’ясувала.

О четвертій ранку Марк сидів у Феїному кабінеті, перечитуючи дві щойно написані статті; одна з них мала з’явитися у найреспектабельнішому в країні виданні, друга — у газеті радше масовій. Тільки це й підсолоджувало хоч трохи важкі години нічної праці. Спочатку чимало часу пішло на укладання звітів про події, а обидві передовиці він залишив наостанок, і на них ще не висохло чорнило. Перша виглядала так:

«Звісно, ще рано виносити остаточний присуд стосовно вчорашніх подій в Еджстоу, та на підставі перших повідомлень (їх ми подаємо окремо) можна зробити принаймні два чіткі висновки, на які подальший розвиток ситуації навряд чи вплине. По-перше, ці події завдають нищівного удару по самовдоволеному спокою тих наших співгромадян, котрі ще плекають якісь примарні надії на безхмарний характер нашої цивілізації. Звичайно, слід визнати, що неможливо перетворити невелике університетське містечко на загальнонаціональний дослідницький центр, абсолютно