Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

Польщі. Він шляхтич, але не дуже знатний. Дуже багатий, але багатство своє нажив торгівлею, знехтувавши шляхетською честю. Відомо мені й те, що він дуже жорстокий і розпусний, та Голуб цим не переймається. Йому головне — видати дочку вигідно й за багату людину. А до того, який його майбутній зять, байдуже. Я знаю його давно — він завжди вислужувався перед усіма. Але щоб ось так продавати свою дочку такій людині, як Далевич?! Це просто безсердечний та жорстокий батько! Я, з моїм тяжким становищем, двічі подумав би, перш ніж родичатися з таким! Дуже гірко шкодую, що взагалі зустрів цього Далевича і прийняв його у своєму домі. Але відмовити не міг — усе ж він мені земляк та й давній знайомий. Бідна панна Орися!

Тимофій слухав, і дедалі дужче в ньому скипала лють. Він подивився на Яцека — на обличчі сокольничого було стільки каяття і страждання, що Тимофій зрозумів — не так уже він і винен. І якби Кражевський знав, що все так обернеться, то неодмінно постарався б перешкодити цьому сватанню. Але треба було щось робити, тому Тимофій швидко розпрощався з паном Яцеком і поспішив додому. Там він застав просто в сінях тітку Агафію й бабусю, які чекали його повернення. Обидві жінки кинулися до нього й разом заговорили:

— Пане Тимофію, пане, допоможи нам! Марко сказав, що ви завтра їдете! Умов його залишитися ще хоч на один день! Вплинь на Марка!

Тимофій подивився на обох жінок — і мати і бабуся, заплакані, з надією в очах, дивилися на нього. Такий несподіваний від’їзд сина й милого онука став для них страшним горем, і жінки хапалися за будь-яку можливість відтягнути гірку мить розлуки. Тимофій не зміг їм відмовити: «Добре, я поговорю з ним», — пообіцяв він і, засмучений, пройшов до кімнати, де Марко, охоплений спрагою діяльності, перебирав і укладав свої речі, вирішуючи, що взяти із собою, а що можна залишити тут.

— А, з’явився нарешті! Чув би ти, що тут коїлось, коли вони дізналися про наш від’їзд. Не дивно, що батько втік звідси! Це ж збожеволіти можна від бабських криків і вересків. Починай збиратися! Ми їдемо завтра опівдні. Довелося погодитися трохи затриматися!

Тимофій байдуже дивився на те, як Марко перебирає й укладає свої ошатні свитки, жупани та каптани.

— Та що з тобою? Ти наче з хреста знятий! — запитав Марко, подивившись на нього.

— Вона виходить заміж, Марку. Точніше, її силою заміж видають, — відповів Тимофій і присів на своє ліжко. Марко закинув збори й сів біля друга — таким пригніченим і нещасним він ще ніколи його не бачив.

— Це тобі сама Орися сказала? — запитав він.

— Ні, — похитав головою Тимофій, — коли йшов від неї, то випадково зустрів Кражевського, він мені все й розповів. Голуб видає Орисю заміж за багатого ляха. Може, пам’ятаєш його? Він приятель Яцека. Далевич.

— Ну, то цього треба було очікувати, — відповів Марко, — зрештою, батько має право розпоряджатися своєю дочкою. Не сумуй так, ти ще забудеш Орисю. Ви занадто різні, щоби бути разом.

— Забуду! — Тимофій схопився, очі його заблищали від гніву. — Ти гадаєш, що я ось так просто візьму й викину зі свого серця кохану дівчину? Зітру з душі любов до неї? Марку, ти хіба досі не зрозумів нічого? Мою Орисю, розумієш, мою, віддають іншому чоловікові, мерзотнику й негідникові, а я, по-твоєму, мушу забути?

— Але що ти можеш удіяти, Тимофію? Наразі нічого. Ти ж не підеш і не приб’єш цього холуя, її татуся, або цього ляха? Тоді ти взагалі ніколи її не побачиш, — сказав Марко й відразу пошкодував про свої слова — в очах Тимофія спалахнув недобрий вогник, а рука лягла на рукоять шаблі. Марко вхопив його за плече та поспішно заговорив: — Ти що надумав? Зовсім із глузду з’їхав?! Заспокойся! Ти впевнений у тому, що вона сама не дала згоди на цей шлюб? Може, Орися сама вирішила вийти заміж за того ляха, тому що мудріша за тебе й розуміє, що так буде ліпше для неї. І для вас обох теж! Що ти можеш їй дати? Так, ти шляхтич, ти багатий. Але ж ти — низовий козак. Чи зможеш ти прожити без Січі, без козацької волі? Ти ж скоро занудьгуєш поруч із нею й помчишся у степ, залишивши саму. Від самого початку у вашого кохання не було майбутнього. Орися розуміє це краще за тебе! Та й звідки ти знаєш, що цей лях їй не до вподоби? Може, вона сама вирішила віддати йому перевагу! І взагалі, чому вона тобі зразу нічого не сказала, а мовчала? Чому ти дізнався про це від сторонньої людини? Це тому, що вона безсоромно гралася твоїми почуттями, — Марко використовував останній спосіб, аби напоумити друга. Йому було шкода приятеля, але він розумів, що так буде найкраще передусім для самого Тимофія — нехай уже думає, що Орися обрала іншого, ніж накоїть лиха.

Груди Тимофія бурхливо здіймалися, він перевів дух. «Може, Марко й має рацію, та чому ж тоді ось уже скільки днів я бачу горе та муку в її очах? Можливо, Орися і вважає, що наше з нею майбутнє неможливе, але вона кохає мене. Не може бути помилки! Вона щиро кохає мене! І ніколи не повірю, що вона вирішила взяти шлюб із іншим лише тому, що бачить у цьому користь. Та й Кражевський говорив, що вона страждає через це заміжжя. Але тоді чому ж вона мені нічого не розповіла? Чому стільки днів мовчала? Завтра я сам запитаю в неї. Нехай і почую те, що мене засмутить, але, принаймні, знатиму правду!» — думав Тимофій, а вголос твердо сказав: — Завтра після полудня я зустрінуся з Орисею й сам її про все розпитаю. Обіцяю тобі, що не чіпатиму ні її батька, ні проклятого нареченого.

— Ні, ну ти точно залишки розуму втратив! — обурився Марко. — Ти ж знаєш, що нам треба їхати!

— Поки не поговорю з Орисею, я з місця не зрушу.