Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

Маріці стало ніяково.

— Устань. Святим кланяються, а я така ж, як ти і всі вони. Собі дякуй, що знайшов сили видряпатися.

— Ох ти, дівонько, далеко не така проста. Прості ж бо он покотом лежать, собі допомогти не можуть, не те, що іншим. А в тебе є дар, — зі знанням справи сказала Матуся.

У відповідь на її слова білявка, змучена морською хворобою, у благанні простягла до Маріки руки.

— Допоможи. Мені так погано. Я більше не витримаю.

Їй відлунням відгукнулись інші страждальці.

— Допоможи… Допоможи…

Маріку обступили з усіх боків. Кільце звужувалося, люди тягнули до неї руки в очікуванні, що вона дасть їм полегшення. Дівчина в сум'ятті позадкувала. Її пік сором, буцім вона обдурила цих нещасних. Чим вона могла допомогти їм? Як переконати людей, що вона тямить у знахарстві не більше будь-кого з них? У своєму відчаї полоненики та полонянки готові були вхопитися за найкволішу соломинку. Вони втратили все, крім віри в чудо. Маріка раптом зрозуміла, що не має права загасити іскру надії, що спалахнула в них.

— Гаразд, я постараюся, — кивнула дівчина і з гіркотою подумала: «Що я роблю? Це ж брехня, а вони мені вірять».

Але відступати було пізно. Вона розгублено огляділа притихлих людей.

— Ти даси нам зілля? — запитав темношкірий, кивнувши на флягу.

Маріка на мить замислилась. Вода із джерела могла розв'язати всі проблеми. Варто дати кожному по ковтку, люди заснуть. Уві сні вони забудуть і про брудний трюм, і про жорстоку качку. В сновидіннях усі знову будуть вільними, щасливими і з'єднаються зі своїми сім'ями.

І більше ніхто не вимагатиме від неї чуда. Та чим солодший сон, тим гірше пробудження.

Маріка похитала головою:

— Ні, це зілля навіє сон, але не дасть полегшення.

І тут дівчину осяяло. Сонна вода могла знадобитися для іншої справи.

— Ви готові ризикувати, щоб знову здобути волю? — запитала вона.

— Я піду за тобою в огонь і в воду, — тут же обізвався Дем'ян.

— Гірше, ніж є, не буде. Я згоден, — підтримав його темношкірий.

— Я також із вами. Мені втрачати нічого, — приєдналася Матуся.

Скоро всі з'юрмилися навколо Маріки і, затаївши подих, слухали її зухвалий план. Він був занадто ризикованим, але вибору в них не було. Маріка розбудила в цих убогих зацькованих людях бажання вирватися на волю, й тепер ніяка небезпека не могла їх зупинити. Вони вірили в тендітне темноволосе дівча, яке взялося визволити їх із полону.

Погода не сприяла мандрівникам. Третій день сонце намагалося розігнати хмари, та вони, мовби намокла брудна вата, висіли над морем, не даючи променям продертися крізь вологе сіре місиво. Сивий океан відбивав настрій небес. Він грав м'язами хвиль і, розхитуючи судно, похвалявся своєю силою. Корабель то падав униз, стиснутий пінними валами, то виринав і тягнувся носом угору, наче плавець за ковтком повітря.

Півекіпажу страждало від морської хвороби, а Касій лаяв усе і всіх за те, що йому доводиться набирати в порту всякий набрід, який захитує навіть у ночвах. Хороші моряки відвертали носа від работорговців. Він і сам збирався коли-небудь облишити це непривабливе ремесло, та живий товар приносив непоганий прибуток, і Касій заплющував очі на ницість свого заняття.

Наприкінці третього дня капітан згадав про непокірну рабиню. Не слід тримати дівчину в трюмі так довго. Касій розумівся на рабах і розумів, коли йому до рук потрапляв дорогий товар. Перебування в трюмі могло відбитися на її зовнішності. За виснажену та бліду дадуть удвічі менше.

Вечорами вся команда, за винятком вахтового, збиралася в кают-компанії випити по кухлю елю та пограти в кості. Касій тримав матросів у суворості, але не цурався їхніх простих забав і частенько прилучався до гри. Він з'явився, коли всі були в зборі.

— Сходи-но, приведи непокірне дівчисько, — наказав він матросу з новеньких. — Сподіваюся, перебування в трюмі навчило її гарних манер.

Усі дружно зареготали. Новобранець вирушив за Марікою. Він підійшов до люка, сунув ключ у замок, відкинув кришку і крикнув:

— Дівчину кличе капітан.

— Я не можу вийти, — донеслося з трюму.

— Чому це?

— Спустися, сам побачиш.

Матрос, недовго думаючи, поліз у трюм, але перш ніж він зумів що-небудь побачити, на нього обрушився удар. Не встиг бідолаха й оком моргнути, як його тільняшка та бушлат поміняли хазяїна. Один із в'язнів, кому вони прийшлись якраз, перетворившись на моряка, виліз назовні й зачинив люк. А посильний капітана, зв'язаний по руках і ногах, із кляпом у роті опинився в темному кутку трюму разом із невільниками.

Минуло хвилин десять. Не діждавшись дівчини, капітан послав за нею іншого новачка. Той нехотя відірвався від гри і пішов виконувати доручення, на чім світ стоїть лаючи свого недбалого товариша по службі.

Підійшовши до