Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

— Гей, чорняву дівку вимагає капітан!

— Спустись сюди, — почув він із темряви.

— Навіщо це?

— Спустись — не пожалкуєш.

Солодкий голосок зачаровував. Моряк оглядівся на всі боки і поліз у трюм. Незабаром у темному кутку лежало вже двоє зв'язаних по руках і ногах напівголих людей.

Не дочекавшись другого посильного, Касій почав утрачати терпець.

— Куди подівалися ці ледацюги? Заблукали, чи що, салаги недороблені? Піди подивися, куди вони запропастились, і стусанами прижени сюди, — наказав він боцману.

Боцман рішуче попрямував до трюму. В нього свербіли кулаки відлупцювати добряче недбалих матросів, але біля люка нікого не було. Трюм був замкнений. Ключ стирчав у замку.

— От шельми, нічого не можна доручити! Самісінький набрід на кораблі,— сплюнув боцман, крутнув ключ і відкинув кришку люка. — Гей, нехай дівчисько виходить. Та швидше!

По його команді тоненька фігурка, закутана в темну накидку, піднялася по трапу.

— Ось так-то, — вдоволено кивнув боцман, але, відкинувши покривало, побачив біляву голову й сердито прикрикнув:

— Та не ця. Чорнява. А ти йди геть!

Дівчина покірно повернулася вниз. Через хвилину замість неї з трюму піднялася висока молода жінка з довгим темним волоссям.

— Ви що, знущаєтесь? Я не кликав цю жердину! Гей, маленька погань, піднімайся зараз же! А то гірше буде! — закричав він.

Коли з люка показалася Матуся, боцман вибухнув відбірною лайкою.

— А ти куди, стара карго? Також у дівчата записалася? Ось я вам покажу, як збиткуватися наді мною!

— Вже не знаємо, що тобі потрібно. Перебірливий який. Спустися та вибери сам, — парирувала жінка.

— Якщо я спущуся, то цій шмаркачці так не минеться. Вона, мабуть, вважає, буцім може робити все, що їй заманеться? — заревів старий морський вовк і, зіпхнувши Матусю в трюм, скотився по сходнях униз.

Коли не повернувся і боцман, Касій збентежився не на жарт.

— Що за чортівня? Куди всі зникають? — сердито мовив він і кивнув штурману: — Підеш зі мною. Перевіримо, в чому справа.

Удвох вони дісталися трюму. По порожній палубі гуляв вітер. Люк був замкнений. Ключ стирчав у замку.

— Куди всі подівалися? — спантеличено оглядівся капітан.

Він стукнув каблуком по кришці люка і крикнув:

— Гей, дівчину повели?

— Ні, я тут, капітане. Двоє твоїх людей побились, а третій розняв їх і повів геть.

— Чого вони не поділили?

— Запитай про це у них.

— Запитаю. Ну а ти як? Взялася за розум?

— Так. Я буду покірною.

— Побачимо. Ворушись. Виходь нагору.

Касій зробив знак штурману, й той нахилився над замком. Тільки-но він відкинув кришку люка, за його спиною почувся приглушений стогін. Штурман обернувся й побачив незнайомця в тільняшці та бушлаті боцмана. Той нахабно посміхався й потирав забитий кулак, а біля його ніг мішком валявся капітан. Штурман пікнути не встиг, як могутній удар обрушився на нього ззаду.

Поки біля трюму розігрувалася ця сцена, Дем'ян перебіжками пробирався до камбуза, щоб вилити сонне зілля в пиво. Треба було приспати матросів, перш ніж вони піднімуть тривогу. Найдужче Дем'ян побоювався наткнутися на кого-небудь із екіпажу. На щастя, цього разу доля виявилася прихильною до бідолашних в'язнів. На палубі нікого не було. Зате з кают-компанії доносилися гамір, лайка та гучний регіт.

Діставшись камбуза, Дем'ян перевів подих. У приміщенні було темно й тихо. Кок веселився разом із усіма. Дем'ян запалив світильник. Побачивши величезну пузату бочку з пивом, він зрозумів, що додавати туди сонне зілля — пуста витівка. Треба було влити не менше відра, щоб матросів зморив сон. У порівнянні з бочкою фляга мала жалюгідний вигляд.

Сподіваючись знайти більш підходящу посудину Дем'ян гарячково обнишпорив полиці, заглянув під стіл і лаву. Він смикнув дверці шафи, але та виявилася замкненою на ключ. Взявши ополоник замість ломика, Дем'ян спробував ручкою зламати замок, але тільки погнув черпак. Він намагався розкрити дверці тесаком — безрезультатно. Час ішов. Дем'ян нервувався, та не відступався, хоча й сам не розумів, навіщо уперто це робить. Нарешті пролунав гидкий скрегіт. Петля, на якій висів замок, відірвалась, і дверці шафи розчинилися.

Зломщик ледве не скрикнув від радості. На полиці стояло пузате п'ятилітрове барильце. Дем'ян вийняв чопик і принюхався. В ніс йому вдарив міцний запах рому. Дем'ян перелив частину рому в кухоль, аби звільнити місце для сонної води, і тут йому на плече лягла чиясь важка рука.

— Ти що тут робиш, шельмо? Прикладаєшся до запасів капітана?

Дем'ян різко обернувся. Перед ним стояв кок. Побачивши незнайомця, судновий кухар остовпів од несподіванки, зате Дем'ян не гаяв часу марно. Він схопив сковороду й з усієї сили бахнув кока по лобі. Той хотів щось іще сказати, та замість цього крякнув і осів. Дем'ян улив у глотку приголомшеного кока кухоль рому, той із блаженною усмішкою простягнувся на підлозі й засопів.

Коли двері кают-компанії відчинились і на порозі з'явилася Маріка, матроси стихли. Всі голови повернулися в її бік. Під здивовані погляди екіпажу дівчина внесла барильце й