Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Щоб ніхто не здогадався 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоб ніхто не здогадався" автора Сергій Холоденко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 53
Перейти на сторінку:
заплескала в долоні Оленка.

— Ну звичайно, розумничко моя, — усміхнулася бабуся, — адже без твоєї допомоги ми б не впоралися! Тож прошу усіх до столу. І не будемо сваритися, — додала вона.

— Я не проти, — сказав Мишко.

— Федоре Степановичу! Ви б перевдяглися, любий друже, — звернулася до свого чоловіка бабуся. — І вам би, молодий чоловіче, не завадило, — зауважила вона Михайликовому батькові. — У хлопця такий день, а ви про космос…

— Так, авжеж, така подія… здаюся, здаюся, — мовив тато і, важко підводячись з крісла, додав: — Підкоряюся вашій незрівнянній чарівності й чудовим пахощам з кухні. А все-таки, Федоре Степановичу, ви не праві, — наостанок додав він.

— Е-е-е, молодий чоловіче, молодий чоловіче, — скрушно зітхнув дідусь. — Колись і я так вважав, але час минув… Але яка різниця! Ви маєте рацію, Поліно Іванівно, — звернувся він до дружини. — Не будемо сьогодні сперечатися, не будемо. Хоча, звичайно, шкода, що мене не розуміють.

— Та годі вам, — сказав Михайликів батько. — Усе гаразд. А мені якось не віриться, що наш Мишко — випускник. Дивися, через кілька років покатає нас на лайнері власної конструкції, — і він розкуйовдив волосся сина, примовляючи: — Вчений ти наш майбутній… Давай, уперед…

— Не це головне, не в цьому справа, — відгукнувся дідусь.

— Та знаємо, знаємо ми ваше улюблене прислів’я, — промовив Михайликів тато й звернувся до дітей: — Нумо, на три-чотири, разом. І…

— Будь мудрим, мій хлопчику, але щоб ніхто про це не здогадувався, — в один голос процитували улюблені дідусеві слова Мишко й Оленка.

— Ну, слава Богу, хоч запам’ятали, — усміхнувся дід і, глянувши на Поліну Іванівну, поквапився: — Усе, усе! Іду перевдягатися.

І, залишаючи вітальню, уже веселіше кинув зятеві:

— Готуйся, зятьок! Зараз себе за столом будеш показувати!

— Завжди готовий! — відгукнувся той і поспішив до своєї кімнати.

— Містере Третій, що там із трансляцією? — запитав Мишко.

— Наступне повідомлення про марсіанську експедицію — за сімдесят п’ять хвилин…

— Гаразд, вирубай поки. Потім даси відмашку.

— Вас не зрозумів, повторіть команду.

— Ну, просигналиш тобто.

— Враховуючи ваш інтерес до цієї трансляції, я дав би сигнал і без вашої команди.

— Ну, молодець. А поки — вимикай.

— Смію запропонувати до вашої уваги на додатковому каналі прямий відеомісток з Інституту випадкових чисел. Дуже повчально…

— О Боже, — простогнав Михайлів тато: він спеціально затримався біля дверей, слухаючи цей діалог. — Коли ж цей телепень замовкне!.. — І, похитавши головою, вийшов з вітальні.

Та як би там не було, а за святковим столом панували мир і затишок.

— Що не кажіть, — почав дідусь, коли в його келиху вже не було половини, а добрий шмат пирога теж зник, — що не кажіть, а наші дівчатка попрацювали на славу. Звідки таке добре винце, Машо?

— А ось угадай!

— Ну, не знаю, не знаю… Бабусю, допомагай!

— Федоре Степановичу, вмикайте свою логіку, — відгукнулася Поліна Іванівна.

— Ну от іще… А ну ж бо, онучку, вияви кмітливість…

У цій родині не часто брали до рук чарки, але з такої нагоди, як то кажуть, сам Бог велів. Тож і Мишкові, якому вже йшов сімнадцятий рік, сьогодні на повних правах дозволили взяти участь у частуванні, але, зрозуміло, у межах розумного.

— Якщо не помиляюся, — спробувавши, прокоментував Мишко голосом суперспеціалеста, — чисто земне вино, без усіляких там перегонок у невагомості.

— Не знаю, де це ти так навчився дегустувати, — сказала мама, — але вже дуже тепло.

— Земля, кажеш? — засяяв дід. — Без перегонок там усіляких космічних?..

— Скажу навіть точніше, — продовжував Мишко, смакуючи напій. — Щось є в ньому середземноморське…

— Ти, може, хочеш сказати — французьке? — якось ствердно запропонував тато.

— Любий, у десятку, — підтвердила дружина.

— А я й не знала, Марійко, — сплеснула руками бабуся, — що наші чоловіки такі алкоголіки!

— А-ха-ха! — зареготав дід. — Молодці, молодці!

Його дуже тішило, що на столі — усе земне, природне, без різних там космічних компонентів. І він не приховував цього — радів щиро. — Але всі ви молоді й у вас іще дуже мало мудрості.

— А що ж ваша мудрість? — подав голос і тато. — Яка з неї користь, із вашої мудрості? Де ви можете її застосовувати, крім ваших лікувальних дій?

— А вам цього замало? — не втрачаючи гарного настрою, прийняв виклик дідусь. — Що ж, молоді люди, не хотілося б, звісно, витрачати силу на дрібниці…

Але задля сьогоднішнього дня нехай буде. Отже, ви зупинилися на тому, що вино із Франції?

— Саме так. Дідусю, невже ти скажеш більше? — зацікавилася Оленка.

— Зараз спробуємо, — промовив дід, приплющивши очі й набравши поважного вигляду. — Зараз спробуємо…

Усі, затамувавши подих, дивилися на Федора Степановича. Михайликові навіть здалося, що на мить якийсь світлий відблиск промайнув по обличчю діда…

— Ну що ж, любі мої, — розплющив очі дід, — слухайте. Червоне вино, вироблене стільки-то років тому з урожаю такого-то року, як ви й

1 ... 48 49 50 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоб ніхто не здогадався», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоб ніхто не здогадався"