Читати книгу - "Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ну звідки про це могла знати Тессі?! Правда, Фредді іноді кепкував з батька, який ось уже дванадцять років писав «Історію другої всепірейської війни», опублікував шість томів і ще не добрався й до середини. Але сам генерал здавався втіленням спокою та доброчесності. Його дружина — монійка. Фредді народився й виріс отут, у Дайлерстоуні…
— Я не знала цього, татусю Кольрідж… — сумно й просто сказала Тессі. — Шкода, що не знала. Може, ми з вами не сиділи б зараз у цьому незатишному й чужому для мене палаці.
— Ну, навіщо ж, Тессі… Коли б я побачив тебе радісною, збудженою, я не сказав би й сьогодні. Дівчинко моя, що сталося?
— І сама не знаю. Пливу за течією, мов тріска. Пробувала бунтувати проти себе, але…
Поквапливо Тессі розповіла все, що трапилося за останні два місяці. Не прикрашувала нічого, тільки змовчала про інженера Айта.
Розповіла — і полегшало на душі, наче відтепер не одна вона, а удвох з Кольріджем несла тягар тривожних роздумів.
А той палив, мовчав і тільки хитав головою.
— Я така нещаслива… Чому саме мені потрапляє на очі печальне та лихе?
— Тому, дочко, що ти їх маєш, оті очі. Поганою стати ти ще не встигла. А чи нещаслива?.. Мабуть, так. Чесна, щира людина в Монії завжди нещаслива.
— Але що ж мені робити, татусю Кольрідж?
— Шукай. Дивись. Зважуй. Ніхто не проторує тобі шляху в житті.
І вона дивилася, зважувала, щоб вирішити.
На новорічний банкет до барона Крайна зібрався ввесь вищий світ Дайлерстоуна. Багатьох з цих людей Тессі знала й раніше. Але досі кожен зі знаменитих її цікавив тільки як виняткова особистість, як представник того чи іншого фаху. А тепер вона хотіла зрозуміти їх як людей.
Ось відомий поет розлігся у фотелі, оточений вінком красунь. Казали, що він колись був головним поетом містера Кейз-Ола і позбувся посади через вільнодумство. Мабуть, йому імпонувала така слава, бо й сьогодні він прийшов на банкет не у смокінгу, а в чудернацькій кофтині, схожій на жіночу.
— …Обрій потьмарюють хмари… — театральним баритоном говорив поет, саме коли Тессі наблизилась до цієї купки. — Гряде війна. Вандали гострять кремінні ножі проти цивілізації. Жах? Ні. Це закономірність. І вони будуть знищені. Так, так, так! Коли загримлять сурми, скликаючи на останній бій, кожен з нас візьме в руки меч!
— Ліра у ваших руках — дійовіша за мільйон мечів! — іронічно зауважила Тессі.
В тіні під розлогою пальмою стоять двоє — дебела дівчина і відомий артист. Артист щось прошепотів на вухо дівчині. Вона жартівливо ляснула його віялом.
— Це комуністична пропаганда!
Знаменитий юрист — височенний худий чолов'яга, — вимахуючи руками, доводив своїм шанобливим слухачам, що запровадження смертної кари для комуністів — історично обумовлена необхідність як самозахист нації.
Всупереч усім правилам, на банкеті тільки й говорили про політику. Події останніх днів свідчили, що на обрії збираються хмари. Комуністів — лаяли, війну називали необхідністю, перемогу вважали беззаперечною і швидкою.
І раптом у Тессі блиснула думка: «Всі ці знамениті вітають чи хоча б не відкидають війну тому, що не зазнали від неї лиха і сподіваються не зазнати в майбутньому!»
Бажаючи перевірити свою догадку, вона підійшла до одного з тих, що мовчки стояли осторонь, і сказала з чарівною посмішкою:
— Кажуть, дівчина в день заручин набуває дару ясновидіння. Ви дозволите обрати вас за об'єкт?
— Прошу, міс наречена! — посміхнувся непоказний з виду, вже досить підтоптаний чоловік. — Професор метеорології Ейр Літтл!
— Дуже приємно! — Тессі вмостилась у фотелі, знаком запросила сідати. Кумедно насуплюючи брови, сказала: — Професоре Ейр Літтл, дивіться мені просто в очі і відповідайте щиру правду! Від цього залежить щастя нареченої!
— Виконую, люба наречена!
— Ви проти війни, так?
— Каюсь! — професор підняв руки вгору.
— Ви були на війні і бачили, що це — жах?
— Ні, люба наречена, не був!
— У вас загинув хтось із рідних або друзів? Не хитруйте, відповідайте щиро!
— Ні, люба наречена!
Професор Літтл лукаво й доброзичливо посміхнувся.
— Міс Тессі, не засмучуйтесь. Ясновидіння наречених справджується тільки щодо людських сердець. А я відкидаю війну з веління власного розуму… Хочете, розповім чому?
Професор був радий з уваги молодої дівчини, а Тессі раділа, що, нарешті, зустріла справжню людину.
Вона нічого не тямила в тих спеціальних термінах, якими зловживав професор метеорології, покладаючись на обізнаність дочки академіка Торна, але все-таки зрозуміла, що атомні та водневі бомби страшні не стільки силою вибуху та випромінюванням, скільки тим, що порушують весь атмосферний баланс. Одночасний вибух тільки тисячі ядерних бомб призведе до того, що на планеті почнеться щось неймовірне: страшні зливи чергуватимуться з жахливими посухами, отруєна атмосфера поступово знищить усе живе. Пірейя стане голою, червоною пустелею…
— Але чому ви не пишете про це, не попереджаєте весь світ?
— Не попереджаю?.. — Літтл похнюпився, на його обличчі знову з'явився сумний вираз. — Міс Тессі, колись ваш батько був моїм приятелем. Я попереджав його ще тоді. Після вибуху першої атомної бомби він став моїм ворогом. Даруйте, але це так. А писати… Вже написано-переписано!.. Ті, кому б треба читати, не читають, бо переконані у власній безпеці.
Тессі встала, міцно потиснула руку Літтлові.
— Спасибі вам, професоре!.. Ви — справжня людина.
Отже, питання про війну знову, хоч і не прямо, пов'язувалося з батьком.
Лишалося визначити, до якої категорії слід зачислити Фредді. І незабаром Тессі почула його, як завжди, м'яку, шанобливу відповідь на чиєсь запитання:
— Ні, я проти війни!
Тепле, щире почуття
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.