Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Андрій

У мене є дочка. Маленька дівчинка, на ім'я Даша. Скільки б я раз не повторював собі це, як і раніше, не вкладалося побачене в голові.

Чому Олеся мені нічого не сказала? Невже я був настільки цапом, що не заслужив знати правду, що у світі є дитина, у жилах якої, тече моя кров?

Чотири роки тому, коли нам сказали про безпліддя я усвідомив, що більше не страждатиму ідеєю запліднити свою жінку, не було в цьому вже ніякого сенсу. Але зараз розумію, що все трапилося саме так, як я казав Лисичці: треба було просто розслабитися та отримувати задоволення. Діти народжуються у коханні, у задоволенні та невимушеності. А не за графіком.

Зрозуміло, що це не аксіома, але так легше думати, що я мав рацію. Шкода тільки, що, судячи з усього, це був той останній раз, коли вона змогла відпустити ситуацію і без зайвих думок зайнятися зі мною сексом. Я його дуже добре пам'ятаю, і подумки сам собі посміхаюся. Ця пожежа вилилася у щось дивне, у когось, на ім'я Даша.

Мені завжди здавалося, що Олеся не з тих жінок, які мститимуть чи будуть примушувати людей страждати, але зараз розумію, що я нічого не розумію, і зовсім не впізнаю свою колишню дружину.

Так, я був ідіотом і вчинив дуже погано з нею, але це все одно не давало їй права позбавляти мене дочки й це найболючіше.

Після нашої останньої розмови, я був дуже пригнічений, мені хотілося задушити себе краваткою, щоб не відчувати той біль, який мені завдав погляд Олесі. Але взяти себе в руки був просто зобов'язаний, інакше моє життя, стало б ще гіршим, ніж було вже на той момент.

Я зрозумів, що не хочу більше думати про неї, не хочу її бачити, не хочу знати де вона і з ким, ці думки звели б мене з розуму. Досить, що Рита сказала, що в неї все добре. Мені цього вистачило.

Так, я був винен, так, я не вберіг нашу сім'ю, і я справді намагався повернути дружину, але вона мені не дозволила цього зробити. І було боляче від усвідомлення тієї втрати, але хто я такий, щоб втручатися в її життя? Олеся дала ясно зрозуміти, що ненавидить мене, я бачив це в її очах, і мені було досить побаченого, щоб піти та не напружувати її своїм існуванням.

Звичайно, як чоловіка, мене бентежило, що Олеся не взяла гроші, і розуміючи, що вона не підприємець, а творча особистість, її фінансове становище не давало мені спокою. Я дав гроші її сестрі, щоб вони змогли жити краще, купили більше квартиру, ні в чому собі не відмовляли та жили нормально, наскільки це було можливо.

Пам'ятаю спочатку навіть боявся виходити з офісу, щоб не нарватися на Олесю в розлюченому стані, яка жбурляє в мене гроші, кажучи, що нічого їй від мене не потрібно.

Але, на щастя, цього не сталося, мабуть, Риті вдалося переконати Лисичку взяти від мене гроші, і я був відверто радий цьому.

Хоч дуже часто хотів поїхати до них і подивитися на свою дружину, як вона посміхається, як хмуриться, як живе. Та що там часто, щодня ця думка настирливою мухою крутилась в голові, але я розумів, що якщо страждатиму цим, то ніколи не зможу її відпустити, а їй не потрібна була моя увага. Судячи з усього, я взагалі їй більше був не потрібен, оскільки вона навіть не сказала, що в нас народилася дочка.

Твою матір, це ще більше мене злить, бо я хотів би це знати, я хотів би бачити Олесю вагітною, спостерігати як змінюється її тіло, як округлюється її животик, і мені було навіть цікаво, як змінювався її настрій.

Я хотів би бачити Дашу малюком, бачити етапи її дорослішання і бути поруч. Але дружина вирішила без мене. Це жорстоко.

– Андрію, ти хотів мене бачити? – перекладаю погляд від вікна до дверей і бачу свого начальника охорони, Ігоря.

– Так, заходь, – вказую йому на стілець навпроти себе. – Каву будеш?

– Ні, дякую, я вже випив. Як тобі ремонт у кабінеті? Чи не сильно твоя декораторка розійшлася? – я озирнувся довкола і тільки зараз помітив, що тут був ремонт. Мабуть, настільки загруз у своїх думках, що нічого вже не бачу.

– Я особливо не надав цьому значення, – недбало відповідаю і дістаю телефон із кишені. – Поки що мені важко зрозуміти, що я взагалі сиджу в кабінеті.

Ігор засміявся, розуміючи, що маю на увазі й чекає, коли почну озвучувати причину його виклику на цей поверх.

– У тебе щось сталося? – різко стає серйозним начальник охорони.

– Сталося. Скажи, а коли ти казав, що в Олесі все чудово, ти що мав на увазі?

– Не зрозумів, – впадає у ступор Ігор. – Ми знову обговорюватимемо твою колишню дружину?

– Я її вчора бачив.

– Андрію…

– І знаєш, що я ще побачив?

– Це її особисте життя, і зважаючи на те, що ви вже не одружені, вона має право зустрічатися з ким захоче і робити теж, що захоче. Відпусти ти вже цю ситуацію, прийми, що вона пішла і живи далі, тим більше, що ти вже почав і в тебе чудово виходить, – Ігор глянув на мене, наче я його молодший брат і з серйозним обличчям на правах старшого, пояснював, що дівчинку час забути, я їй не подобаюсь. – Тим більше ти просив, не казати нічого про неї, якщо вона влаштує своє особисте життя, так?

– Просив, але не настільки, Ігор. Тобі не прийшло на думку, що я маю право знати, що це моя дитина?! - кричу на свого друга і зрозуміти не можу, він що, ідіот, не бачити моїх почуттів?