Читати книгу - "Українське письменство"

Прісцілла озивається на те — у ремарці сказано: гірко, але під тією гіркотою є досить неприхованого сарказму та ущипливості:

Руфін виправдується тим, що мало її знав і через те тільки зовнішній образ і запав йому до пам’яті. Але Прісцілла чіпляється, і всіх винуватить, що не помітили в Сабіні того, що помітила вона, поставлена в найкращі умови для спостереження:

В дальшій переробці це посилання на Аґріппін та Мессалін, як історична риса невеликої ціни(замінене одним рядком: «Сабіни, звісно, Рим не знав ніколи», — але загальний тон репліки залишився той самий. Тільки з остаточним пропуском цієї фрази та інших подібних місць характер Прісцілли прояснився і набув суцільності.

Представивши два світи, два світовідчування в їх боротьбі, показавши той конфлікт в подружжі, при повнім довір’ї люблячих сердець одно до одного, Леся Українка, видимо, спокусилася на перших порах повнотою ілюстрування — вона занадто деталізує, дає забагато одноманітних прикладів. В дальшому редактуванні їй довелося все те повикидати. Так, пропущений в І акті Арістобал, гість Руфіна, що прибував із Сирії з оповіданнями про християн, і ті оповідання вносили суперечку в Руфінову родину, взаємно віддаляючи чоловіка, жінку і старого тестя; викинута в II акті розмова двох молодят, що їм християнська церква не дала шлюбу, бо немає згоди батьків («невірні», отже, неавторитетні у справах їх релігійного «самоозначення» батьки зберігають свій авторитет у «світових» речах, «а справа шлюбу — справа світова»). Молода нарікає. «Значить, попрощаймось?» — гірко запитує вона в свого обранця, а той відповідає їй розволоклою дисертацією про неперерваний їх братерський зв’язок у Христі та про переваги християнського братства над законами крові, що так високо їх ставлять погани:

Остаточно підготовляючи текст для друку, Леся Українка пожертвувала цим діалогом молодят, — тим більше, що для характеристики християнської покори в цім другім акті вона мала такий вдячний матеріал, як провал законспірованого приміщення та арешт всіх присутніх у Руфіновій господі християн.

Великі труднощі під час писання становило і те, що поема дотикалася перших віків християнства. Авторці треба було держати себе в рамцях, щоб не допуститись якого нецензурного виразу. К. В. Квітка називає друковану редакцію І—IV дій неповною: «Леся передбачала, що російська цензура викреслить деякі місця, вбачаючи в них образу для християнства, — і тому, щоб уникнути формальних і логічних вад, які повстають внаслідок викреслювання і не можуть бути полагоджені, коли автор не живе в місці цензури і друку, сама виготовила [неповну] редакцію, яка могла б пройти через цензуру.

Рукописні варіанти показують, чим доводилось жертвувати. В другій дії Круста, розглядаючи фрески в Руфіновій господі, зумисне надає блюзнірського тону своїм речам, щоб викликати назверх християнські почуття Руфінових гостей. Розмова іде про Адоніса: