Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Я теж її кохаю, Юлія Бонд 📚 - Українською

Читати книгу - "Я теж її кохаю, Юлія Бонд"

473
0
22.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я теж її кохаю" автора Юлія Бонд. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 66
Перейти на сторінку:

– Побажати на добраніч улюбленій жінці, – шепочу їй на вухо.

– Побажав? – Огризається засранка. – А тепер йди геть!

– Кохана, тобі не набридло?

– Набридло. І ти про це знаєш, – пирхає і відсувається на край пуфика, якомога далі від мене. – Відпусти мене, Тагіре. Зі мною ти ніколи не будеш щасливий.

Її слова б'ють на розмах, як дзвінкий ляпас. І якщо на банкеті серед сотні гостей дружина виглядала милою, то зараз вона схожа на розлючену тигрицю. Мене це заводить. І бісить одночасно!

– Це неможливо, – різко відрізаю я.

– Тоді я не розумію, чому ти весь час питаєш: чи не набридло мені. Десять років одне й те саме, Тагіре, – зітхає.

– Тому що я все ще не втрачаю надії на те, що одного разу ти мене покохаєш.

Дружина ковтає тихий смішок, потім раптом стає лагідною.

– Юлю, минуло десять років, але ти досі не змінила до мене свого відношення. Хіба важко дати бодай один шанс? Подаруй мені цю ніч. Натомість проси що схочеш.

– Все кажеш? – мружиться і я хитаю. – Навіть підпишеш папери на розлучення?

– Ні. Цього ніколи не зроблю. Ти моя! Навіки моя, розумієш?

Схопившись із пуфика, Юля вмить повертається до мене обличчям і схрещує на грудях руки, всім виглядом демонструючи своє справжнє ставлення до мене. Знаю, вона мене ненавидить. Зате я її кохаю, так сильно, як її ніхто ніколи не покахає. Моїх почуттів вистачить на нас двох, у цьому я не маю сумніву.

– Наш шлюб – лише ілюзія. І ти її створив, Тагіре. Я ніколи тебе не хотіла. У мене було своє життя, пам'ятаєш? А ти вдерся до нього та все зруйнував.

Підіймаю руку долонею догори.

Нехай не продовжує! Нехай замовкне зараз, інакше мені знову доведеться вжити радикальних заходів.

– Все сказала? – Запитую я після того, як дружина дійсно замовкає.

– Не все, – хитає головою. – Але хіба тебе це хвилює?

– Як з тобою важко, – зітхаю і втомлено потираю лоба.

– Тоді відпусти! Перестань мучити себе і мене. Тагіре, ти ж бачиш, у нас з тобою нічого не виходить. Не виходить! Ти робиш нас двома нещасними людьми.

– Ти нещасна за своєю милістю. Ти цього не хочеш, Юліє. Не підпускаєш мене до себе. Чому? Чому ти до мене досі не звикла? Не покохала, а хоча б просто звикла?

Я не помічаю, як хапаю дружину за плечі й трясу її, чому вона змінюється в обличчі, відчуваючи фізичний біль від моїх дотиків.

– Бо ти забрав мою свободу, Тагіре. Ти вкрав моє життя. Я можу лише ненавидіти тебе.

Мені зносить дах. Тому що вже за мить я обіймаю дружину з усієї сили й притискаю до своїх грудей. Нікому її не віддам. Нехай ненавидить мене, нехай… Але й з іншим бути їй не дозволю!

– Я люблю тебе понад усе на цьому світі. І все, що я роблю, тільки заради тебе. Ти живеш у розкоші, ні в чому не знаєш відмови. Я не ображаю тебе, не б'ю, а міг би…

– Припини, – упершись долонями в мої груди, Юля робить марну спробу вирватися з полону моїх рук. – Тагіре, будь ласка, йди. Я не хочу більше сваритися з тобою. Поговоримо вранці, коли ти протверезієш.

Відпускаю жінку. І вона відразу відходить від мене на кілька кроків.

– Якщо думаєш, що я колись тебе відпущу, то дуже помиляєшся. Тільки смерть розлучить нас, люба жінко.

– Не кохана я тобі, а бранка.

Гучно зітхнувши, Юля підходить до дверей і відчиняє їх навстіж. Рукою показує, куди мені слід йти, але я не їду з місця ні на сантиметр.

Вона сердиться, а я очима її роздягаю. Тому що вона, дідько, найкрасивіша жінка, яку я коли-небудь зустрічав. Моя мініатюрна брюнетка, що нагадує діснеївську принцесу Жасмін.

Надивившись, рухаюся до виходу, але у дверях зупиняюся і повертаю голову у бік Юлі.

– Життя моє, на добраніч.

– На добраніч, — невдоволено бубонить дружина.

***

Юлія

– Доброго ранку, – вітаюся з хатньою робітницею і рухаюся до сходів.

Швидким кроком минаю сходинки з другого до першого поверху, а перед виходом зустрічаюся з Тагіром.

– Доброго ранку, – Тагір наближається з кожною секундою і поки він рухається, його очі ковзають по моїй фігурі вгору-вниз. – Зібралася на ранкову пробіжку?

– Так.

Підійшовши ближче, Тагір обіймає мене за талію. Притягує до себе і цілує у щоку.

Закочую очі, доки він не бачить, і зворотним боком долоні витираю вологий слід на шкірі від поцілунку.

– Не рано? Сім годин тільки, – не чекаючи на мою відповідь, чоловік продовжує: – Не затримуйся, кохана. Чекаю на тебе до сніданку.

– Я поснідаю у себе в кімнаті, – тікаю з обіймів чоловіка та поспішаю до дверей.

– Юлю, – кличе Тагір і я вимушено обертаюся. – Поснідаєш у їдальні. Зі мною.

Хитаю. А сама ледве тримаюсь, щоб не цокати язиком чи ще якось висловити невдоволення. Після нічної сварки вступати з Тагіром у нову конфронтацію я просто не маю сил. Ані моральних, ані фізичних.

– Добре, – видавивши з себе посмішку, все-таки йду геть.

Полегшено зітхаю лише на вулиці.

Десять років справжнього пекла! Так, саме пекла, а не життя. Я забула, як усміхатися, як радіти, та я навіть не знаю, як плакати. Він спустошив мене, забравши все. Тепер мої почуття належать тільки Тагіру. Як і емоції.

Засунувши у вуха бездротові навушники, вибираю на телефоні улюблену музику та починаю свою пробіжку. Бігаю довкола котеджу. Одне коло. Друге.

Лоб і виски вже мокрі від поту, я втомлена, але повертатися додому не хочу. Та якби тільки можна було, у взагалі не поверталася. На жаль. Це лише мрія – ніколи не повернутися до Батуріна. Тому я щоранку виходжу на пробіжку: провітрити голову і ненадовго забутися, а ще сховатися від наполегливих поглядів охоронців, які повідомляють про мій кожен крок своєму господареві. Полонянка – вона і є полонянка, хоча офіційно може називатися як завгодно, навіть дружиною.

Повертаюся за півгодини, як завжди. Підіймаюся сходами на другий поверх і закриваюся у своїй спальні. Приймаю бадьорий душ, а потім стою навпроти шафи з відчиненими дверцятами й довго розглядаю сукні. Красиві всі. Ексклюзивні. Зшиті найкращими кутюр'є у світі. Тагір ніколи не скупиться на мої вбрання. Та й взагалі, балує мене подарунками, гідними самої королеви. Тільки мені все це не потрібне. Краще жити у курені та їсти вчорашній хліб, але з коханим!

1 ... 4 5 6 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я теж її кохаю, Юлія Бонд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я теж її кохаю, Юлія Бонд"