Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

Ніколи не думав, що спати біля дівчини буде водночас так приємно та нестерпно важко. У мене були дівчата, я навіть намагався зустрічатися, але мені це швидко набридало, а бабієм та козлом, який обманює дівчат, ніколи не був, все відверто кажучи в очі.

Як же важко залишатися спокійним біля цієї маленької кішечки. Та ще й вона, ні щоб спокійно лежати, вовтузиться весь час, і сопе їжаком. Коли ж вона вмоститься? Переживаю, що ще пару її таких рухів і дівчина злякається мене, точніше реакції мого тіла. Може і з намету вигнати, не те що зі спального мішка. Тут біля неї тепло, хоча і віддав пледа їй щоб закуталася, дівчата завжди більше мерзнуть. Та ще мабуть діють на мене ті самі браслети, а як інакше, тому що мої руки так і норовлять схопити дівчисько та притиснути до себе. Щось з усім цим потрібно робити.

- Ти заспокоїшся може? - не витримав нового витка її копошінь.

- Я не можу заснути, - сопе ображеним їжаком.

- То потрібно так крутися? Думаєш допоможе?

Ліза хотіла відповісти щось, набрала шумно повітря, але її зупинив вий вовків. І дівчина відчутно затремтіла, злякалася маленька.

- Не бійся вони далеко, - заспокоїв шепочучи.

- Сьогодні вони надто близько, як ніколи, потрібно буде позбутися залишків косулі завтра, обов'язково, і як надалі звідси, - як заведена протараторила, скільки ж ти натерпілася за цих два місяці.

- Думаєш, відчувають легку здобич? - повернувся до неї, підклавши руку під голову, хочу бачити її, а так як ми не спимо можна і поговорити.

- Не така ми і легка здобич, хіба що ти себе вважаєш слабким? - і скосила очі на мене з хитринкою.

- Ні, я взагалі-то говорив про тушку косулі, яку ми недоїли, - відбив з посмішкою, отримавши у відповідь чарівну усмішку, - тобі не має чого переживати, тепер нас двоє, є кому прикрити спину при потребі.

- Якщо чесно... коли тебе зустріла, думала, що нарешті виберуся звідси, - скільки розчарування в голосі, - а вийшло, що ще й тебе в пастку завела.

- Гей, глянь на мене, - підняв її підборіддя, а коли побачив бездонні темні очі, продовжив, - все гаразд, ми виберемося, не будемо ж все життя тут круги намотував.

- Надіюсь, що так і буде, я так скучила за рідними. Думаєш вони... ще шукають мене, чи... змирилися, що мене немає? - дивиться з благанням, щоб запевнив, що чекають, і я не міг її розчарувати.

- Звичайно, що чекають і шукають, обов'язково. З твоїм то характером, думаю вони знають, що ти так просто не здасишся, і будеш боротися до кінця.

- Справді? - шепоче, а я не можу відвести погляд від її спокусливих губ, так і хочеться їх спробувати.

Тримаю себе в руках, бо це буде помилкою - зараз піддатися спокусі, а так хочеться наплювати на все навколо. Але я тільки отримаю ще більший страх дівчини, вона і так труситься від постійного стресу, ще істерики нам не вистачало. Зараз не час. Я хочу, щоб вона мені довіряла, і сама тягнулася до мене, от саме так як у цей момент. Її обличчя вже близько біля мого. Недопустимо близько, так що я відчуваю її подих на своїх губах, потягнутися трошки і наші вуста зіткнуться. Зупиняю себе, намагаюсь вирівняти дихання. Не час Яре, не час. І пошепки говорю, щоб не сполохати.

- Все, спи, і ні про що не переживай, я зможу тебе захистити, це мені під силу.

- Я вірю, - пошепки відповіла, і повернулася спиною, - і ти мені зайця ще винен.

Я тільки хмикнув на її випад. За деякий час почув рівномірне дихання. Спить, нарешті заспокоїлася. І в самого очі вже зліпаються, сьогодні день був переповнений сюрпризами. Завтра потрібно буде прояснити питання з браслетами, чи зрозуміла малеча, що вони означають. Можна було і зараз все прояснити, але надто ми втомилися. Так, все, спати.

Крізь сон чую задоволений муркіт, сам посміхаюся увісні. Притискаю маленький ніжний клубочок до себе. І сам муркотіти починаю. Дивне тепло розливається по венам. А всього мене наповнює почуття цілісності, ніби я нарешті знайшов частинку себе, якої не вистачало. Це сон чи насправді? Якщо сон, то добіса приємний, а якщо насправді, то ще краще.