Читати книгу - "Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і..., Анджей Пилипюк"

Але порівняйте його з Миколаєм з попередньої розповіді… Він вже не проти зброї. Це взагалі вже якийсь інший Миколай, у чомусь схожий на учасників почту Воланда: Коров'єва чи навіть кота Бегемота… Все тече, все змінюється…

АНДЖЕЙ ПИЛІПЮК

Розіграш перед Різдвом

(Зі збірки "Загадка Джека Потрошителя" 2004 р.)

(Andrzej Pilipiuk – Wigilijna rozgrywka)

(zb. Zagadka Kuby Rozpruwacza 2004 r.)

Войславиці 1908 рік

Вендрович вставив вирвану з корінням ялинку в порожню діжку для ферментації бражки. Підсипав торфу і полив водою з цебра.

- Ну ось, свята постоїть, а потім знову можна буде перед будинком заткнути, - задоволено сказав він.

– Браво, – буркнув Святий Миколай, – Необхідно розвивати екологічне мислення.

- Еко… чого? – здивувався семирічний Якуб.

- Років за вісімдесят зрозумієш, - пояснив гість. - Ну гаразд, зараз подарунки роздам, і пора в дорогу ... - Він покопався в мішку і витяг цілу купу пакетів. – Для вас, хазяїне, скринька динаміту. Пригодиться для цієї вашої ППС[10]. Це якщо захочете поліцмейстера знову підірвати…

- Та тихо ви! – прошипів Павло.

- А хто тут нас почує? – знизав святий плечима. - Ось тобі ще револьвер ... Незабаром станеться перша світова війна, от і стане в нагоді.

- Можливо, нарешті, незалежність здобудемо, - зітхнув батько маленького Якуба. - І самограйчик можна буде гнати легально, тому що ця царська спиртна монополія народ зовсім засмутила.

Миколай нічого не сказав, лише сумно посміхнувся.

- А для тебе, хлопче, - подав він Якубу картонну коробку, - освітня іграшка. Набір "Маленький самогонник".

- Дякую, - зрадів пацан. - Я завжди мріяв про подібну іграшку.

- І ще моток гальмівного тросику для силків. Буде набагато краще, ніж дроти, які ти крадеш із телеграфних стовпів.

Хлопець трохи почервонів. Павло сховав динаміт та револьвер у шафу. Встиг він в останній момент, тому що хтось постукав у двері, і в халупу ввалився молодий сусід - козак Семен[11].

- О, святий Миколай? – здивувався він. - Здравствуйте[12], подарунки є?

Він струсив з папахи шар снігу і потопав по підлозі, щоб обтрусити і валянки. З кишені у нього стирчала почата пляшка російської горілки.

- Пішов звідси, дурню. До тебе я прийду відповідно до вашого православного календаря, за два тижні, — буркнув прибулий. – У свою чергу, могли б якось і уніфікувати, бо ж бахнутися можна: і робота не раз на рік, і подарунки на дві купи ділити…

- Так точно, - насупився молодий.

- Миколаю, а коли ти знову прийдеш? – спитав Якуб, ховаючи подарунок назад у коробку.

- Ой, не скоро... Років через сорок, - пояснив той.

- А чому так?

- Коли я цю роботу починав, було легко, лише кілька сотень тисяч людей обдарувати. А тепер хрещених десятками мільйонів рахувати потрібно ... А я не розірвуся. Приємно було з вами побалакати, тільки мені час.

Він допив каламутний самогон[13] зі стопки, закусив паштетом із сусідського Сірка і вийшов із хати, де видерся на санки і, труснувши віжками, помчав у темряву.

"Кожен святий ходить, усміхаючись"[14], - заспівав він, клацнувши, з викрутасом, бичем.

- Гарний мужик, цей Миколай, - буркнув батько. – І випити з ним можна, і поговорити… Знову ж таки, почуття гумору є. І подарунки приніс.

- Свій хлопець. Жаль тільки, що стільки часу доведеться чекати його наступного візиту, - зітхнув маленький Якуб.

- А ми сливовиці поставимо в дубовій бочці, - блиснув ідеєю батько. - І як приїде, до-оброї со-рокалітньої і вип'є... Щоб тільки ти, прохвіст, не вижлоктал. Це для святого Миколая...

- Тату, я ж спиртного не п'ю.

- Зараз-то ти ще малий, а через півстоліття напевно з тебе п'яндилига буде сильніше, ніж дід, - похмуро пророкував батько.

Войславиці 1948 рік

Велику залу Будинку культури у Войславицях було забито до країв. Члени партії, міліціонери, ор-мовці, убеки[15]... З повіту приїхав інструктор, але всі чекали на найголовнішого гостя. Усі зосереджено лузали насіння і вивчали напис: " Народ з партією " .

Десь неподалік народ в особі партизана Юзефа Паченка якраз вибивав табуретку з-під ніг Славомира Бардака – члена партії та всіма ненавидимого стукача безпеки.

Несподівано весь будинок затремтів, коли на вулиці перед ним припаркувалися два танки. Двері в зал відчинилися, всередину маршем пройшли чотири охоронці в мундирах радянських десантних військ, з автоматами. За ними до зали зайшов непримітний чоловік із гострою чорною борідкою. Охорона просканувала поглядом зал, але, бачачи, що зібралися лише свої, і ніякий ворожий елемент на збори не прокрався, опустила зброю. Інструктор із повіту відкашлявся.

- Товариші, - сказав він. - Дозвольте мені представити нашого гостя з Москви, директора Інституту Дослідження Діалектичного Матеріалізму, дійсного члена Академії Наук СРСР, товариша Шмарагдова.

Присутні зааплодували. За вікнами вже опускалися ранні, зимові сутінки. Гість увійшов до трибуни.

- Товариші, - заговорив він польською мовою з сильним російським акцентом. - Тут ми зібралися не без причини. Відповідно до зібраних нами відомостей, у цій власне окрузі, саме сьогодні може статися безприкладна руйнація незламних принципів нового ладу. Як повідомляють наші джерела інформації, населення цього населеного пункту живе в глибокій і абсолютно помилковій впевненості, ніби в цей день Войславиці відвідає святий Миколай. Сили реакційного духовенства, що є рупором клерикальних сил, які, як відомо, у вашій країні є представниками міжнародного фашизму, втілюваного так званим лондонським урядом, підживлюють ці чутки. У тому числі й багато хто з вас, - пронизав випробувальним поглядом він тих, хто зібрався, - піддалося цим міфам. Незважаючи на ідеологічну роботу та зусилля, яких не щадили ваші органи керівної влади, деякі присутні тут поставили ялинки вже сьогодні, а не на Новий Рік.

Десятка півтора діячів почервоніло та опустило голови. Голова гминного[16] осередку Базової партійної організації відразу чітко почав розподіляти листки паперу та авторучки.

- Пишіть самокритику, сучі діти, - прошепотів він.

Тепер гість з далекої Москви подивився на всіх трохи прихильніше.

- Певні