Читати книгу - "Його святість Кафі, Містер Фас"

- Я не буду питати про богів та їх закони, - обличчям показав байдужість цієї теми.

 інколи мені здається що система богів надто громіздкою і не логічною чи що…. 

– Я хочу запитати: чи колись ми досягнемо небес? Це небо над нами, землю богів.  Наші вчені вважають що ми це зробимо рано чи пізно.

-  Досягти небес ви ніколи не зможете, вони надто недосяжні. Їх можливо досягти лише після повернення до них, після смерті. – приємна усмішка прикрасила його обличчя. – Небо це далеко не небеса. Колись через десятки років люди перетнуть ці небеса і побачать безмежної краси і розмірів світ. Перетнувши цей рубіж вони зрозуміють що наше небо, і земля малі як капля води в океанах.

- Зрозуміло… те що ми називаємо краєм світу, лише брама перед чимось набагато більшим… ви це мали на увазі?

 - Так.

Кафі додав:

- Люди будуть літати на машинах які буду літати вище них, вони досягнуть не тільки птахів а і зорі, далекі і неосяжні.

- Те саме казала Лілі, я не помиляюсь? – сів на трон.

- Саме так. Вона казала про птахів, та зараз є краще порівняння.

Один із ради, що стояв по центру підвівся:

- Ваша величність, ми досягли компромісу у рішенні, якщо ви дозволите.  – хрипким дзвінким голосом  промовив… Хм, назву його іншим радником, бо не знаю хто це. Він сидів на правій стороні від трону у місці для парламентерів ( це місце розкидалось по заду трону до самих його боків, весь зал освічували великі вікна), це місце сильно відрізнялось від місця для звичайних людей. Хоча тут були переважно вельможі.

 Імператор кивнув.

- У нас були проблеми з вирішенням його святості, через відсутність у  пана Кафі прихильності до певного віросповідання. Тому ми вирішили визнати його святим якщо він розповість якого він віросповідання. Пане Кафі прошу вашу відповідь.

- Я віру у слова Месії Трея та Лілі. Я віру у слова дитини та у слова матері, у слова хорошого батька.

- Тобто ви не визнаєте Жодного віросповідання? – підвів очі від листка паперу.

- Якщо ви так вважаєте, то так.  – не став заперечувати.

 В залі знову почався шепіт.

- у яких богів чи бога ви тоді вірите?

-  Я не вірю у богів, я вірю у щось більше… у наших попередників.

- Тобто ви не визнаєте жодного відомого бога? 

-  Можете вважати так.

        Здається Голова цієї ради, напевно якийсь голова якоїсь церкви, хотів щось додати, та до залу зайшла сестра Імператора одягнена вже у вишуканому одязі. Мені здалося що на її одязі не вистачає того поясу із золотих ниток.

        Голова цієї ради, ну або той хто оголошує вироки, через мить згадав про висновок забувши про те що хотів додати.

- Рада Церкви Алемі постановила: Людина  на ім’я Кафі не може бути визнана святим, через відсутність до будь якого відомого на сьогоднішній день віросповідання.

- Брате я думаю… - продовжила вже шепотом над вухом брата. Доволі мила із гострим поглядом.

 Через мить імператор піднявся. Усі у залі вклонились, лише Кафі не схилився.

- Рада не визнає вашу святість, та я як  Врен, імператор цієї сонячної і вкритою зеленю і житом  землі, і моя сестра принцеса Віолета, як єдині представники нашої династії, а значіть і сама династія. Визнає вашу святість, не дивлячись на ваше віросповідання, а точніше його відсутність в нашому розумінні. Наше рішення може бути скасоване якщо ви будете вести себе не гідно.

- Дякою за ваше рішення, нехай ваш рід править довго і добре, до поки Людство не увійде до нової, останньої епохи правління.

- Що це за епоха? – м’яким голосом запитала принцеса Віолета.

- Ви самі про неї дізнаєтесь. – приємна усмішка освітила принцесу.

- повірю вашим словам. – взаємно усміхнулась.

***

Після закінчення зібрання я чекав свого давнього друга у саду палацу, він сам прийде сюди, він завжди так робить. Ми не бачились з ним чотири роки, відколи я знайшов дівчину всього мого життя і залишився тут.

 За час що ми не бачились Кафі встигли охрестити Святим! Що правда знали б вони який він був у дитинстві… Хах, так і хочеться позловтішатись.

 Через декілька хвилин на горизонті я побачив Кафі. Він був одягнений в той самий одяг, але без плаща. Зручно, практично і вишукано.

Мене трохи кинуло в піт, долоні стали вологими.

- Наш святий дізнався де я? – Вигукнув сів на лавку поруч із фонтаном. – А в залі чомусь мене не бачив.

- Майже. – підбадьорливо. – Мені якась тітонька сказала, коли я розпитував місцевого слугу. Пані сказала « Так ви шукаєте зятя місцевого готелю Пана Денсея?», - сів поруч. – А я такий « А ви звідки знаєте?» а вона « Так це один із найкращих готелів, а я тут приїхала щоб у місцевих водах підлікуватись, поселилась у цьому готелі. Нажаль назви не можу згадати, він тут неподалік палацу, можливо ви бачили.» я кажу що бачив, і вона продовжила « він у цьому готелі майже голова, приємний чоловік. Він пішов у сад, ось туди» і показала пальцем сюди.

-  Думав ти там свою магію застосував…

- Магії  не існує. – сказав наче відрізав. Поклав руку мені на плече.

- Бо ти сам як ходяча магія, що це було? – вираз обличчя мій став наче побачив щось дивне і смішне. – Ще й святим встиг стати!... знали б вони тебе! – лице трохи почервоніло, обличчя пекло серце закалатало.

- Так – так в демони приписали би. – схвально похитав головою.

- Ось дивись які дерева красиві, високі і пишні, прямо як ти… І взагалі чому це лише про тебе говорим? ти пахнеш як якісь квіти! Ти що в них валявся?

- Та як я щось скажу, якщо ти тараториш, не встигаю рота відкрити. – ми повернулись один до одного обличчям до обличчя. – Я пахну квітами, бо сам я квіточка. – задер носа.

- Ага… признавайся де валявся?

- Ніде я не валявся! Просто якийсь хлопець подарував на вулиці парфуми. – почав качати ногою, розкинув руки по  лавці, закинув голову до неба. – гарні парфуми робитиме знайомим.