Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Сама собі автор, Дана Кейт 📚 - Українською

Читати книгу - "Сама собі автор, Дана Кейт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сама собі автор" автора Дана Кейт. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 19
Перейти на сторінку:
5

Ось, нарешті сесія здана і я можу швиденько збирати речі і поїхати додому на канікули. Вдома на мене чекала моя маленька сестричка та подруга.

Швидко зайшла додому, закинула речі в прання та сходила в душ. Мала вже доїдала цукерки, які я їй привезла і сиділа із задоволеною моською.

-Насте, ти вдома?- покликала мама, заходячи в квартиру.

- Так, приїхала.

-Чудово, побудеш із Сонькою, нам з батьком від'їхати потрібно буде. 

- З Сонькою? Ми вже з Маринкою домовились піти погуляти.

-Ось, ми приїдемо і підеш. У тебе канікули ще довго, встигнеш погуляти зі своєю Маринкою.  Батькам би так допомагала, як до Маринки біжиш.

Все. Мама завелась. Як там співається у відомій пісні ? " Я завелася, зупини мене"..

Мама зібралась, поцілувала замазану шоколадом Соньку та вийшла з дому.

-Ну і що мені з тобою робити? - запитала у сестри.

-Як що? Брати мене з собою до Маринки.

- Ага, зараз, розбіглась.

-А не візьмеш, то я мамі розкажу, що ти мене дома саму залишила, -поміхнулась мала шантажистка з шоколадними зубами.

Ось!

Зателефонувала Маринка, запитала чи я не йду вже до неї, я відповіла, що доведеться сидіти вдома, бо не можу залишити малу. Тоді Маринка вирішила, що прийде сама і вимкнулася.

Ми сиділи на кухні, пили чай і намагалися поговорити у перервах, доки малий маніпулятор бігала з кухні в кімнату дивитись мультики.

Вже ближче до вечора зателефонував незнайомий номер.

-Так, я вас слухаю, - відповіла обережно.

- Насте, привіт, це я, -мені не треба було говорити ім'я, голос я впізнала зразу. Петро.

- Привіт, а ти що хотів? -запитала я і серце забилося, як божевільне.

-Поговорити хочу.

-Про що?

- Не по телефону. Може вийдеш? Я біля під'їзду стою.

Де? Поруч?  Ні!

-Хто там? - прошепотіла Маринка.

-Петро, - закривши телефон руками, відповіла я.

Подруга закотила очі і пішла до іншої кімнати гратись з малою.

-Я не можу вийти, давай іншим разом?

-Мені треба сьогодні поговорити, будь ласка.

-Добре, я зараз щось придумаю.

Я покликала Маринку.

-Мені потрібно вийти , посидиш з мало?

-Йди, поки я тобі чого міцніше не сказала.

-Я тебе люблю, - сказала подрузі і пішла перевдягатись.

Вона тільки зітхнула. Пам'ятала, як я переживала свою підліткову закоханість, як удруге  напилась і навіть пробувала палити, щоб викурити його з свого серця. Але , як то кажуть, що час лікує. І знаєте, що? Ніфіга він не лікує, просто біль притупляється та й і все.

Я вибігла на двір. Петро стояв біля під'їзду, руки в кишенях і весь якийсь, наче побитий.

- Привіт, - підійшов він.

-Вітання

-Як ти?

-Нормально.

Ми стояли хвилин п'ять мовчки. Кожен думав про своє. І раптом, я нарешті набралась сміливості і запитала:

-А ти що хотів?

Петро нервово проковтнув і глянув на мене.

-Я прийшов вибачитись.

-За що?

-За те, що дав тобі надію.

-Ти? Мені? Тобі здалось.

-Здалося? Я гадаю, що ти брешеш.

-З чого б тобі так думати? Ти мене не знаєш, а те, що гуляли в одній компанії, то це ні про що не говорить, - я прямо розсердилась.

- Я все знаю, бо Маринка розповіла мені.

-Розповіла що? - я напружилась.

-Розповіла все. Про твої почуття, про сльози, про те, як чекала...

-Так, все! Досить! Йди вже.

Я повернулась, щоб піти.

-Почекай, давай поговоримо. Я дурень був.

-Нема про що нам розмовляти. Бувай.

Я швидко забігла у квартиру. Маринка сиділа на кухні і копирсалась в телефоні.

- Я в шоці! - закричала я, - ти навіщо йому все розповіла?

-Тому, що мені шкода тебе було!- у тон мені відповіла подруга.

-А я тебе просила? От скажи, просила?

-Не кричи на весь будинок!

-Хочу і кричу!

-Сусідів налякаєш!

-А мені пофіг! Хай чують, яка в мене подруга.

- Насте, - вже спокійно почала Марина.

- Все, не хочу тебе чути.

-Ось саме почуй мене! Я не могла інакше, розумієш?

-Ні, не розумію, ти мене зрадила!

Я стояла з повними очима сліз і дивилась як Марина одягається та йде додому. Виглянула у вікно і побачила, як вони з Петром пішли разом.

Ну і скатертиною дорога! Теж мені друзі, називається!

Я зрозуміла, що це все не варте нашої дружби з подругою, що все це дитячі розбірки. Але як згадаю ту мене, вічно всю в сльозах, з підпухшим обличчям... З одного боку смішно, а з іншого ще болить.

Кажуть, що перше  кохання найболючіше...

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 4 5 6 ... 19
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сама собі автор, Дана Кейт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сама собі автор, Дана Кейт"