Читати книгу - "Служниця, Фріда МакФадден"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
полишити мій «ніссан»-палац. Мені так кортить у це вірити.
Проте, хай там що Ніна за людина, вона достеменно не дурепа. Вона
не найматиме на роботу жінку, не дозволить їй жити під своїм дахом і
дбати про свою дитину, попередньо не довідавшись про неї деталі. А
тільки-но довідається…
Важко сковтую клубок у горлі.
Стоячи на ґанку, Ніна Вінчестер лагідно прощається зі мною.
— Дуже дякую, що зголосилися прийти на співбесіду, Міллі. —
Простягає руку та ще раз стискає мої пальці. — Обіцяю, невдовзі я
повідомлю вам своє рішення.
Нічого вона мені не повідомить. У цьому дивовижному будинку я
востаннє. І почнімо з того, що мені взагалі не варто було сюди
приходити. Слід було подавати резюме на вакансію, на яку маю
реальні шанси, замість пхатися сюди й марнувати свій та її час.
Подалася б краще кудись у ресторан швидкого харчування.
Садівник, якого я бачила з вікна горища, знову порається на моріжку
перед будинком. В руках у нього досі ті здоровенні ножиці, зараз він
підстригає живопліт просто перед будинком. Він кремезний, на ньому
футболка, яка виставляє на позір приголомшливі біцепси та майже не
приховує татуювань. Садівник поправляє бейсболку, і його темні, дуже
темні очі на мить зустрічаються з моїми.
Скидаю руку на знак вітання.
— Привіт, — гукаю я.
Чоловік витріщається на мене. Не відповідає на вітання. Не
вшановує мене навіть наказом не займати його дорогоцінний моріжок.
Просто дивиться.
— І мені приємно познайомитися… — бурмочу собі під ніс.
Виходжу через металеву автоматичну браму в паркані, який оточує
маєток, і простую до своєї автівки-оселі. Востаннє озираюся на
садівника й помічаю, що він досі проводжає мене очима. Щось у
виразі його обличчя змушує мене відчути, як сироти на хребті
виступають. Аж тоді він хитає головою, ледь-ледь, майже непомітно.
Наче намагається мене попередити.
Але так і не каже жодного слова.
1 Один дюйм дорівнює 2,54 сантиметра.
РОЗДIЛ ДРУГИЙ
Коли живеш у автівці, доводиться все максимально спрощувати.
От, наприклад, тут не замутиш людної туси. Ані тобі вечірок із сиром
та вином, ані тобі гри в покер цілу ніч. Але це не проблема, бо людей, з
якими я хотіла б зустрітися, немає. А от де сходити в душ — то значно
серйозніше питання. За три дні опісля того, як мені дали копняка з
моєї квартири-студії — і за три тижні після того, як мене звільнили з
роботи, — я натрапила на заправку, що мала громадську душову.
Побачивши її, я мало не розридалася від щастя. Так, про якусь
приватність годі було мріяти, а ще в тій душовій було відчутно запах
сечі… Однак тієї миті мені страшенно кортіло вимитися.
Тепер я обідаю на задньому сидінні автівки. У мене є електроплитка, що її з якоїсь особливої нагоди можна ввімкнути в гніздо
автомобільного підкурювача, але переважно я харчуюся сандвічами.
Цілими купами сандвічів. У мене є крихітний холодильничок, де я
зберігаю м’ясну нарізку й сир, а ще — буханець білого хліба. У
супермаркеті він коштує дев’яносто дев’ять центів. Ну, а ще, звісно, у
мене є снеки. Пакетики чипсів. Крекери з арахісовим маслом. Печиво з
кремовою начинкою. Варіантів шкідливої для здоров’я їжі на світі
існує просто безліч.
Сьогодні моє меню складається із шинки й американського чедера, а
присмачені мої сандвічі неабиякою порцією майонезу. Відкушуючи
черговий шматочок, я щосили намагаюся не думати про те, як мене
вже нудить від сандвічів.
Саме коли я примушую себе нарешті втоптати половину сандвіча, у
кишені деренчить телефон. У мене один з тих телефонів-розкладачок, з передплаченим тарифним планом, що їх люди використовують
лишень за двох умов: або коли збираються скоїти злочин, або коли
вирішили гайнути в минуле років так на п’ятнадцять. Але телефон
мені потрібен, і це єдиний варіант, який я можу собі дозволити.
— Вільгельміно Келловей? — уривчасто питає слухавка жіночим
голосом.
Повне ім’я змушує мене мимоволі скривитися. Вільгельміною
звалася батькова матінка, яка давно вже на тому світі. Не знаю, що то
мають бути за психопати такі, щоб назвали доньку Вільгельміною.
Утім з батьками я не спілкуюся (а вони, відповідно, не спілкуються зі
мною), тому цікавитися трохи запізно. Хай там як, я завжди була
Міллі, і під час спілкування намагаюся донести це до співрозмовника
якомога швидше. Але щось мені підказує: з людиною, яка мені зараз
телефонує, ми ще не скоро перейдемо до того, щоб величати одна одну
на ім’я.
— Так? А це?..
— Міс Келловей, це Донна Стентон зі «Смачнобургерів».
А, так, звісно… «Смачнобургери» — ота сумнівна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Служниця, Фріда МакФадден», після закриття браузера.