Читати книгу - "Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich "

"А що ще? Що ще змінилося, поки мене не було?" — запитав Джейкоб, відчуваючи, що під поверхнею цієї розмови ховається щось важливе.

Мати на мить задумалася, ніби зважуючи, чи варто продовжувати розмову, а потім швидко змінила тему на щось менш важливе. Джейкоб зрозумів, що, хоча місто змінилося в багатьох позитивних аспектах, є деякі речі, про які батьки не хочуть говорити в даний момент. Він вирішив не тиснути на них, надаючи їм час і простір, щоб вони могли відкритись, коли будуть готові.

Відчуваючи, що батьки намагаються уникнути певних тем, Джейкоб вирішив змінити хід розмови і запитав:

"Як справи у мого молодшого брата? Він ще захоплюється комп'ютерами?"

Мати одразу пожвавішала, почувши запитання про свого молодшого сина. Її усмішка стала ширшою, а в голосі з'явилася гордість.

"О, так! Він досі захоплюється комп'ютерами, навіть більше, ніж раніше. Він уже зібрав кілька нових систем, і тепер всі його друзі звертаються до нього за порадами, коли щось ламається або потрібна допомога. Він завжди зайнятий своїми проєктами, але намагається не забувати про сім'ю."

Батько Джейкоба, який до цього мовчав, додав: "Твій брат став справжнім комп'ютерним генієм. Він навіть почав підробляти, допомагаючи налаштовувати мережі та ремонтувати техніку у сусідів. Але, незважаючи на все, він завжди питає про тебе і цікавиться, коли ти повернешся."

Джейкоб відчув теплу хвилю в душі, усвідомлюючи, що його молодший брат виріс, продовжуючи займатися улюбленими справами. "Отже, він продовжує займатися тим, що любить. Це чудово," — відповів Джейкоб, уявляючи, як той сидить перед комп'ютером, занурений у свої проєкти.

"Мені не терпиться побачити його і дізнатися, чим він зараз займається," — додав він, відчуваючи, що ця зустріч з братом стане ще одним важливим етапом його повернення додому.

Джейкоб, почувши розповідь про свого молодшого брата, відчув сильне бажання побачити його якомога швидше. Він трохи підняв голову і запитав:

"Коли він прийде? Хотілося б побачити його і дізнатися, чим він займається зараз."

Мати усміхнулася, почувши нетерпіння в голосі Джейкоба.

"Він знає, що ти приїхав, і дуже хотів би зустрітися, але сьогодні у нього були важливі справи на роботі. Він обіцяв, що спробує приїхати завтра після обіду. Він дуже радий, що ти нарешті вдома, і хоче поговорити з тобою."

Батько додав: "Так, він був розчарований, що не зміг прийти одразу, але пообіцяв, що завтра обов'язково буде тут. Він чекав на тебе не менше, ніж ми."

Джейкоб кивнув, трохи засмучений, але водночас радий, що незабаром зможе побачити брата. "Добре, буду чекати на нього завтра. Є багато тем для розмови."

Після теплої бесіди та вечері Джейкоб відчув, як втома починає давати про себе знати. Батьки помітили це і запропонували йому відпочити. Мати ніжно взяла його за руку і повела коридором до його старої кімнати, яка залишилася майже такою ж, якою він її залишив багато років тому.

"Ми нічого не змінювали тут, Джейкобе," — сказала вона, відкриваючи двері і впускаючи тепле світло з коридору в кімнату. "Все залишилося так, як ти любив."

Він переступив поріг і опинився у своїй кімнаті, де кожен предмет, кожна деталь нагадували йому про минуле. Старе ліжко, на якому він спав ще підлітком, все ще стояло в тому ж кутку, поруч із книжковою полицею, на якій були розставлені його улюблені книги та моделі автомобілів. На стіні висіли фотографії з його шкільних років, а на столі стояв старий ноутбук, яким він користувався ще до війни.

Батько, що стояв позаду, похлопав сина по плечу: "Твоя кімната чекала на тебе, як і ми. Відпочивай, синку."

Джейкоб кивнув, зворушений турботою батьків, і тихо промовив: "Дякую, мамо, тату. Я вдячний вам за це."

Батьки залишили його наодинці, закривши двері за собою, і Джейкоб залишився сам у своїй кімнаті. Він повільно пройшовся по кімнаті, торкаючись пальцями до знайомих предметів. Кожен крок повертав його в минуле, у ті дні, коли його найбільшими турботами були шкільні заняття та зустрічі з друзями.

Він сів на ліжко, і його накрила хвиля спогадів. Перед ним постали моменти з дитинства: як він грав у відеоігри з братом, сидів за цим самим столом, пишучи шкільні реферати, мріючи про майбутнє. Але тепер ці спогади перепліталися з тими, що він привіз з війни — суворі та іноді болісні, вони контрастували з безтурботним життям, яке він вів раніше.

Джейкоб ліг на ліжко, відчуваючи, як його тіло нарешті розслабилося. У кімнаті панувала тиша, лише легкий шепіт вітру за вікном нагадував про плин часу. Він закрив очі, дозволяючи спогадам захопити його, але водночас відчував, як цей дім, спокій і близькість рідних починають загоювати рани, які він носив у собі так довго.

Коли Джейкоб залишився наодинці і вмостився на ліжку, його тіло нарешті відпочило після тривалої дороги. Він закрив очі, відчуваючи, як спокій кімнати та рідного дому огортає його. Але цей спокій виявився оманливим.

Сон підкрадався швидко, але замість відпочинку приніс важкі флешбеки. Раптом тиша ночі була порушена гучним вибухом, що пролунав у його свідомості. Перед очима почали миготіти кадри, немов фрагменти фільму, але це була жахлива реальність, яку він пережив в Іраку.