Читати книгу - "Одного разу я прокинулась і перетворилась на..., Ліна Діксон"

Побачивши моє щире спантеличення, він засміявся, запитавши:

-Куди ти так поспішаєш?)

-До себе - коротко відповіла я, заворожено вивчаючи його зовнішність.

Я на мить й забула, що мала би дивитися на нього як на свого колегу, а не як на свого вигаданого персонажа.   

-А чому така похмура? Пересварились з кимось?)

-Який ти здогадливий... - пробурмотіла я, - намагаючись приховати свій інтерес та слідувати сюжету.  

-З Даніелем?

-Угу. 

-Не звертай уваги. Він просто конфліктний і сприймає все всерйоз. 

Я знову глянула йому в очі. Такі щирі, лагідні, спокійні...

-Добре... О, а ти, до речі, не знаєш, де Джейн? - запитала я.

-У них з Домініком невідкладні справи з'явились, і вранці вони поїхали.

-Зрозуміло...

-А навіщо тобі Джейн?

-Вона мені мала все розповісти та показати.

-Значить сьогодні доля дала тобі бонусний вихідний). Не хочеш в честь цього прогулятись зі мною? Тут недалеко є класне кафе). 

«Яка я молодець, що написала про те, що ми маємо зараз гуляти», - подумала я.

-Ну-у-у... Я не проти, але не міг би ти для початку відпустити мене?)

Олівер схаменувся, трохи почервонівши. Він навіть і не помітив що до цих пір тримав мене за талію. «Милий)», - подумала я. Хлопець відпустив мене, промовивши: 

-Я тоді на секунду до себе зайду. Дай мені кілька хвилин. 

-Мені теж потрібно в кімнату. Зустрінемось тут?) 

-Як скажеш, красуне). 

Він, кинувши ще один погляд мені в очі, посміхнувся, пішовши коридором. Я провела його уважним поглядом, відчуваючи легку симпатію до цього героя. Знаючи, яким він показуватиме себе у подальшому сюжеті… От чому таких чоловіків немає в реальному світі?!

Я, стараючись підібрати щось миле із взагалі невідомого мені гардеробу, хутко одягнулась. Ми з Олівером зустрілися біля виходу із будівлі агентства. Побачивши мене, я помітила, як у нього захоплено забігали очі.

Я пам’ятала, що писала про це. У книжці я намагалася зобразити любовний трикутник, де Олівер постійно закоханий в Кетрін, Кетрін згодом закохується в Даніеля, який більше недолюблює її, а потім в останній момент також закохується в дівчину. І тепер цю плутанину я спостерігала наживо. Розуміла, що Олівер почне закохуватися у мене ще з цього моменту, а я маю сприймати його просто як друга. Тому намагалася не надавати усьому цьому якогось неймовірного значення та сприймати усе із холодним авторським розумом.

Йдучи вулицею до кафе, ми невимушено розмовляли про всіляку маячню. Я старалася виглядати розслабленою, хоча у себе в голові згадувала усі наступні діалоги, та що я маю на них відповідати.

Ми пройшли до невеличкого кафе. Зробивши замовлення, я та мій персонаж сіли одне навпроти одного за вільний столик біля вікна, так ж само спілкуючись. 

-То де ти навчалась? - запитав Олівер, зробивши ковток лимонаду. 

-У Лондонському університеті, на юридичному факультеті, - відповіла я, - якщо зараз мені двадцять чотири, то поступила я... Сім років тому. 

-Дивно... Я тебе не пам'ятаю, хоча із першокурсниками завжди пересікався. І у поліції тебе не бачив... - замислено протягнув хлопець. 

-А я тебе в поліції бачила), - посміхнулася я.

«Угу, бачила, - паралельно іронічно подумала я, - та я тебе вперше зустріла».  

-Справді?) Коли?) 

-Пів року тому на суді. Я чітко запам'ятала тебе: високий). 

«Таки дійсно високий, - подумала я, - коли описувала, думала, що він виявиться нижчим». Олівер розсміявся, прикривши рот рукою, після чого запитав: 

-Це мені в плюс, чи в мінус?)

-А ти сам як вважаєш?) 

Він знову всміхнувся, спитавши:

-Ти завжди відповідаєш запитанням на запитання? 

Я щиро засміялась. Мені подобалося з ним спілкуватися. На мить навіть забула, що є автором і це все мої вигадані фантазії. Я відповіла: 

-Як на мене - однозначно в плюс). Чоловікам пасує високий зріст). 

-Гаразд). Сприйматиму як комплімент). 

Ми так ж невимушено розмовляли, краще пізнаючи одне одного. Він мене як свою нову колегу та знайому; а я його як плід своєї фантазії. Відверто кажучи, сподобався мені цей плід. Олівер дійсно виявився таким, як я його описувала. Простий, щирий, галантний, чоловічний… Це мені подобалось та просто викликало задоволення від спілкування з цією людиною. Я прискіпливо намагалася знайти у ньому недоліки, аби виправити їх, коли повернуся у свій світ (якщо, звичайно, повернуся), але їх просто не було. Він був ідеальний.

Він мені також показав усю будівлю агентства. Я слухала його уважно та зацікавлено, адже таку інформацію типу де туалет, комора та інші службові приміщення не знала. «Мій ж герой розповідає мені про мою книгу. Кумедно», - думала я.

Після нашої прогулянки Олівер пішов сваритися з Даніелем, що я пам’ятала з сюжету, а я, приблизно уявляючи, про що вони можуть на даний момент розмовляти, пішла в душ. Після повернулася до своєї кімнати та лягла в ліжко. Цього разу у моїй голові не витало якихось важливих думок, і я одразу ж поринула в сон.