Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

Кейла похитала головою, її погляд кидався від одного показника до іншого.

— Поки що це лише гіпотеза, — сказала вона. — Я спробувала стабілізувати частоту сканера, але, як тільки об'єкт почав випромінювати цей імпульс, усі наші прилади вийшли з ладу. Звичайні системи не можуть зареєструвати його впливу — можливо, ми просто не маємо технологій, щоб зрозуміти, що відбувається. Але я впевнена в одному: воно... — вона нервово проковтнула і підняла погляд на капітана, — воно здатне не лише бачити нас, а й впливати на нашу реальність.

Ці слова повисли в повітрі, як похмура ознака. Зейн, який весь цей час стояв трохи віддалік, спостерігаючи за розмовою, схрестив руки на грудях і насупився.

— Хочеш сказати, що це... щось на зразок привида? Сили, які не можна побачити? — Його голос звучав саркастично, але під ним таїлася невпевненість.

- Я не знаю, що це, Зейне, - різко відповіла Кейла, в її голосі прорізалися нотки розпачу. — Але факт залишається фактом: ми бачимо лише те, що цей об'єкт дозволяє нам побачити. Можливо він впливає на нас на субатомному рівні. Можливо, це взагалі не з нашого світу!

- Заспокойся, Кейло, - спокійно втрутився Аеон. — Ми не маємо права на панічні теорії. Нам потрібні факти. Якщо це спотворення простору і часу, воно має залишити хоч якісь сліди. Продовжуйте аналіз. Якщо помітиш щось дивне, негайно повідомляй.

Кейла кивнула і знову уткнулася в панель управління, зусиллям волі проганяючи емоції геть. Її руки тепер рухалися швидше і впевненіше, її розум повністю зосередився на роботі, намагаючись упіймати найменший натяк на природу цього явища.

Аеон повернувся до Зейна і тихо промовив, нахиляючись трохи ближче, щоб їхня розмова не відволікала дівчину:

— Зейне, тримай зброю напоготові, але без різких рухів. Я не хочу, щоб ти першим відкривав вогонь. Можливо, це спроба контакту. Ми маємо бути готовими до всього, але залишатися відкритими до діалогу.

- Як скажеш, капітане, - Зейн скривив губи, кидаючи погляд на об'єкт на екран. — Але якщо це почне виявляти агресію, я не чекатиму дозволу.

- Я розумію, - кивнув Аеон, його погляд потемнів. — Тільки дай мені з'ясувати все до кінця.

І в цей момент пролунав черговий звуковий сигнал. Але цього разу він був іншим — чистим, яскравим, наче перші промені світла після довгої ночі.

Голос, що до цього звучав уривчасто і спотворено, раптом прорізався крізь ефір:

— "...не... бійтеся..."

Кейла завмерла, її серце завмерло на мить, а потім вона різко повернулася до Аеона:

— Капітане… це послання для нас!

Аеон стиснув кулаки, його очі заблищали інтересом та настороженістю. Ця істота справді намагалася зв'язатися з ними. Але що йому потрібне? І чому воно попередило про небезпеку?

— Спробуй відповісти, — повільно промовив він. — Нехай воно знає, що ми готові до діалогу.

Кейла нервово кивнула, її голос затремтів, коли вона активувала передавач і заговорила в ефір:

- Це корабель "Яскрава Зірка", каже капітан Аеон. Ми отримали ваше повідомлення. Хто ви? Якою є мета вашого контакту?

Відповідь не забарилася. Голос, холодний і відсторонений, але сповнений прихованої сили, пролунав у тиші містка:

- "Небезпека наближається. Вам треба піти. Негайно."

Тиша накрила місток важким покривалом.

Зейн заревів від обурення, його голос перекрив тріск аварійних сигналів і глухий гуркіт пошкоджених систем. М'язова постать миттєво метнулася від панелі до аварійного відсіку, де знаходилися засоби захисту та інструменти для екстрених ремонтів. Він схопив набір для запайки пробоїн та аварійний гайковий ключ, з силою шпурнувши їх на стіл.

— Досить балакати! — прогарчав він, його очі виблискували, а обличчя спотворилося в суміші гніву та рішучості. - Треба щось робити! Давайте покинемо цей проклятий корабель і сядемо на рятувальну капсулу!

- Зейн, стій! — Аеон підняв руку, намагаючись зупинити його, але той уже рвався до панелі з активацією шлюзів.

Зейн не слухав. Його рішучість була майже лякаючою, начебто енергія випромінювалася з кожного його руху. Він відчайдушно намагався вбити в команду одне — треба діяти і діяти швидко, поки вони ще живі. Його сила волі і непохитність часто ставали їх порятунком у кризових ситуаціях, але зараз, перед незрозумілою загрозою, кожна секунда могла коштувати дорого.

— Нам треба вибиратися звідси, поки що є можливість! - продовжував він, різко обертаючись до Кейла. - Ти сама бачила ці показники! Цей об'єкт може просто розірвати нас на частини, і ми навіть не зрозуміємо, як це станеться! Хіба ти хочеш тут померти, Кейло?

- Ні! - Кейла нервово здригнулася, її руки на мить завмерли над панеллю, але потім вона похитала головою, намагаючись зберегти самовладання. — Але якщо ми покинемо корабель, то хто знає, куди нас закине цей дивний імпульс! Ми можемо опинитися у ще більшій небезпеці.

— А що гірше за те, щоб нас знищив біса космічний привид? - вигукнув Зейн, стиснувши кулаки так, що на пальцях виступили білі кісточки. - Це ж ненормально, Кейло! Нічого не видно, а корабель все одно трясе, ніби нас атакують із нізвідки!

— Припини, Зейне, — голос Аеона був тихим, але сповненим прихованої загрози. Він ступив ближче, опиняючись віч-на-віч з бравим штурмовиком. — Паніка та втеча — не вихід. Якщо ця істота, як ти висловився, хоче нас знищити, вона легко це зробить, навіть якщо ми сидітимемо в капсулах.

Зейн кинув на капітана лютий погляд, його груди важко здіймалися, наче він готувався до бою.

— То що ж ти пропонуєш, капітане? - прошипів він. — Сидіти й чекати, поки вона вирішить, що нам робити?

Аеон витримав цей погляд, ні на мить не відводячи очей.

- Ні. Я пропоную розібратися, що це за істота і чого вона хоче. Якщо воно попереджає нас про небезпеку, значить, у нас є шанс вижити, його голос задзвенів сталію, і Зейн на мить завмер, вражений тією непохитною впевненістю, що звучала в цих словах. — Але цей шанс не означатиме нічого, якщо ми побіжимо, як труси.