Читати книгу - "Поклик серця, Альбіна Вишневська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Отже, потрібно звідси вибиратися якомога швидше. Йому варто попросити допомоги у найближчих людей. Звісно ж він вдячний за порятунок, але перебувати тут більше не збирається. У нього бізнес, купа справ, у нього наречена та десятки підлеглих. Скільки часу він вже тут? Мабуть, багато, бо склалося враження, що його поїли чимось снодійним.
Володимир ще деякий час полежав на ліжку, повільно розтирав руки та ноги, вже потім присів. В будинку було тихо, мабуть, Ярина десь пішла. Можливо це його шанс? Просто піти. Але ж це було б негарно — не попрощатися та не подякувати за порятунок.
Звісно ж його ніхто не утримає тут без згоди, він піде у будь-якому випадку.
- Пані Ярино, ви вдома? - врешті-решт вирішив діяти.
Чоловік повільно звівся на ноги та босоніж пішов до виходу. Підошви ніг відчували прохолоду, коли торкалися дерев'яної підлоги.
Жодного звуку. Здорова рука штовхнула двері вперед, вони відчинилися, але протяжно заскрипіли від старості.
Вперше його груди відчули подих свіжого повітря. Ранок був свіжим та росяним. Але байдуже, він жадібно очима вивчав красу, яка розкинулася перед очима. Стара хата потопала в зелені, а десь поруч шуміла ріка. Він йшов на її поклик та просто посміхався. Роса омивала ноги, а пальці рук жадібно торкалися до кожної гілки.
Здається він вже давно так гармонійно не почувався. Вже сотню років не був десь за містом, серед природи. Вже вертілося навколо роботи, друзів, нареченої, купи проєктів. Цей ритм полонив, диктував свої умови. А тепер... У нього є час, щоб нарешті відчув свободу від того шуму.
Ліворуч почув плескіт води та застиг на місці. Це Ярина блукає десь поруч? Щось підказувало йому, що ця жінка має понад природні здібності. Не випадково ж живе відлюдником. Це означає, що йому пощастило.
Володимир змусив себе йти далі, вивчати місцевість і запам'ятовувати це чудове місце. Безперечно, сюди приїде ще не раз. Ця віддаленість від міста місцина заспокоювала та допомагала розслабити киплячі мізки.
Шум води ще більше прослуховувався ліворуч, чоловік звернув на ледь помітну доріжку та від здивування зупинився. Притулився до стовбура величезного столітнього дуба та не повірив своїм очам.
Вона стояла у воді, одягнена у напівпрозору білосніжну сорочку, яка ледь діставала до колін. А у світлі вранішнього сонця він міг бачити її гарне дівоче тіло, довге розплетене русяве волосся. Хто вона? Можливо поруч є село? Як часто з'являється на цьому віддаленому березі? Чоловік не одразу відчув, що поранене плече сильніше притиснулося до кори, а десь поруч закричав ворон.
Незнайомка напружилася, але не обернулася. Вона продовжувала повільно йти углиб річки та лише кінчиками пальців торкатися її поверхні.
На мить Володимиру здалося, що власною шкірою відчуває прохолоду. Знає, що річкова вода має свої особливості. Значить дівчина давно займається тим, що привчає тіло до холодної води.
- Я знаю, що ти стоїш біля дерева.
До його вух долетів веселий дівочий голос, і одразу стало ніяково. Так, відчув себе збоченцем.
- Вибач, здивований. Не очікував ще когось побачити тут.
- А я кожного ранку прибігаю сюди, щоб поплавати. Ходи до мене.
Чоловік, зачарований її голосом, повільно рухався до берега. Дівчина не поспішала обертатися до нього, вона продовжувала занурюватися у воду.
- Вода дуже холодна?
- Терпляча, але якщо не певен у власних силах, то не йди.
Дівчина через плече подивилась на Володимира, а він ледь не задихнувся, побачивши чарівне дівоче обличчя. Пухкі вуста посміхались, а карі очі блищали під владою посмішки.
Ноги Володимира торкнулися води, шкіра одразу відчула прохолоду. Але якось швидко минув дискомфорт.
- Тобі не страшно, що незнайомець порушив твій спокій?
- Це ж не моя власна річка. Приєднуйтесь.
І він, зачарований не лише голосом, а й зовнішністю дівчини, скинувши сорочку на зелену траву, поруч з її сукнею, йде у воду. А дівчина протягує руки та ніби заманює до себе. Лише декілька сантиметрів залишилось до її руки та не встигає доторкнутися до тонких пальців. Дзвінко сміючись, дівчина пірнає з головою та зникає з поверхні...
- Володимире, агов, ви при тямі? Хлопче, нащо вирішив купатися у такій холодній воді?
Він оговтався на березі річки, лежачи животом на траві. Було холодно, а ще... важко дихати.
- Що зі мною трап...
Чоловік спробував швидко підвестися на ноги, але біль у плечі одразу нагадала про себе.
- То що зійшло на твою голову! Подивись, кров знову цебенить з рани.
Він чудово чув голос старої, але намагався в першу чергу собі пояснити, що трапилось. Огледівся на всі сторони та зблід. Сонце вже високо на небі, деінде пропливають хмаринки.
- Я просто вийшов погуляти.
- Тоді чому я знайшла тебе мокрим на березі, у траві та без свідомості.
- Я не знаю, але тут була дівчина. Вона...
Так, він згадав! Вона була, він відчував незвичний потяг наблизитися до неї та пильно розгледіти обличчя. Її усміхнені очі й досі у його пам'яті.
- Найближче селище звідси за двадцять кілометрів, то яка дівчина? - іронізує Ярина та протягує руку.
- Гарна, у неї неймовірна посмішка.
- Схоже сонце добряче напекло тобі у маківку. Тримай руку, ти знесилений.
Ні, це не могло бути неправдою. Він її бачив, спілкувався. Ймовірно поранена рука неправильно зреагувала на холодну воду, і він знепритомнів.
Володимир розумів, що жінка йому не повірила. Та байдуже. Він пам'ятав слова незнайомки про те, що кожного ранку вона прибігає сюди купатися. Дивна Ярина, молодь зараз має скутери, велосипеди. Навіть значна відстань — не причина, щоб сюди не їздити.
Кожного наступного ранку він прокидався ще вдосвіта та терпляче чекав на зустріч біля річки. Та дівчини не було.
Коли повертався додому, стара дивно посміхалась та продовжувала ретельно перебирати якесь зілля.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поклик серця, Альбіна Вишневська», після закриття браузера.