Читати книгу - "Темрява під ліхтарем, Олександр Бабич"

"Вибір - це перший крок у темряву, де лише сміливі знаходять світло"

 Володимир Дністранський

У вечірній тиші, коли Полтава потихеньку занурювалась у спокій після напруженого і спекотного дня, Олексій сидів біля відкритого вікна своєї кімнати й подумки раз за разом подумки перечитував загадковий текст. Іншим часом він, напевно, би занурився в кодування або грав би в якусь нову карколомну гру, але сьогодні його думки були занадто зайняті отриманим листом.

Події останніх днів (ба навіть годин!) складались в його спогадах як пазли в складний мозаїчний візерунок. Зустріч з друзями, розмови про таємничий лист, невизначеність та палке бажання дізнатися більше - все це викликало хвилювання й коливання в його серці. Навіть не віриться, що все це сталось зовсім недавно - здавалось, пройшли тижні і місяці напружених роздумів…

Два дні тому, ввечері, коли Торус після напруженої мережевої ігрової баталії з друзями вже збирався вимикати комп’ютер та йти спати, годинник на його зап’ястку видав вібросигнал-сповіщення про нову пошту. Звичним рухом двох пальців (Alt+Tab) Олексій перемкнувся до завжди відкритого вікна Chrome, в одній з вкладок якого завжди напоготові був Gmail, клікнув на заголовку нового листа - “Він живий!” й весь похолов всередині, збагнувши про що мова.

Дивний лист привернув його увагу настільки, що все інше здалось дрібним і несуттєвим. Відповідь на питання, яке не полишало хлопця у спокої весь останній рік, начебто надійшла з тієї ж електронної адреси, з якої зазвичай приходили рекламні бюлетні, розсилки для студентів та повідомлення від викладачів університету. Таємничість ситуації, несподіваність отриманого повідомлення - все це викликало мішану реакцію від захвату до невпевненості.

Олексій вкотре прокручував слова листа в своєму розумі, намагаючись розгледіти в них якусь підказку або віднайти бодай якийсь зв'язок з реальністю. Так, причини минулорічних подій - пришестя темряви - цікавили його, як і всіх українців, але там був ще один - набагато цікавіший й важливіший для нього невеликий фрагмент - як криптограма, яка неодмінно треба розгадати: "Він все ще там - у темряві, де час зупинився. Спробуй відшукати його в місці, де колись було світло, а зараз панує тільки пітьма. Твій батько чекає на тебе, але ти маєш бути готовий до того, що дізнаєшся і побачиш."

Олексій хотів, однак, боявся повірити в прочитане, боявся що це просто чийсь жорстокий жарт, не знав чи вірити в цю таємничу інформацію, чи розповідати про неї рідним та друзям, чи поставити її на задній план свого розуміння світу, видалити листа й забути про нього. Але кожного разу, коли його погляд знову повертався до монітора комп'ютера, де був відкритий лист, він відчував струс своєї віри в реальність. Цей лист міг бути і пасткою, і інструкцією до важливого кроку. Він хотів вірити, він завжди відчував, він сподівався що батько все ще живий, але ж минув цілий рік! Час від часу він наводив курсор на кнопку "Видалити", але, зупиняючись, ніби перед стрибком у глибокий водоспад, перечитував текст ще раз і відкладав рішення на потім.

Того вечора, коли Полтава вже опустилася в тихий сон, його кімната допізна залишалася освітленою яскравим світлом від екрану та решти обладнання. В руках Торус тримав роздрукованого листа, наче сподівався що його паперове, матеріальне втілення допоможе знайти в ньому ключ до вирішення головоломки. Сестра вже давно спала в своїй кімнаті, мати була на нічному чергуванні у лікарні. Одинокі миті роздумів та коливань наповнювали простір, складаючись у хвилини, а ті - в години. В цій тиші, яку порушував лише м’який шум кулера, він зробив свій вибір.

Коли Олексій підвівся зі стільця, він зрозумів, що листа вже немає на екрані. Лист зник з його поштової скриньки так само таємниче як і з’явився. Якби не папірець, який він і досі тримав у руці,  Торус думав би що це йому просто наснилось. Добре що він вирішив зберегти його - відразу всіма доступними способами - і заскрінив, і завантажив, і роздрукував! Навіть якщо це був жарт чи якась підстава чи шахрайська оборудка, він не міг відкинути можливість, що в листі було щось більше, ніж просто слова.

Слова, що закликали його до подальших кроків, до дослідження того, що врешті решт сталося на темних землях колишньої імперії, де нині блукають лише тіні й невідомі страхи. І вибір, який він зробив - Олексій чудово це розумів - вплине на теперішнє, минуле та майбутнє, вплине не тільки на його долю, адже з кожним кроком він занурюватиметься в темряву, де правда, можливо, розкриється неочікувано відверто й жорстоко. Однак, спокуса була великою, а він хотів вірити.

Торус замислився, чи варто розповідати друзям про цей лист, чи краще пробувати діяти самотужки. Так, його друзі були надійною опорою й вже не раз довели, що їм можна й треба довіряти, але часом справи були надто особистими, щоб ділитися ними навіть з найближчими людьми.

Він знову заглибився у роздуми, перебираючи всі можливі варіанти розвитку подій. Що робити? Звернутись до поліції? Чи до СБУ? Чи до кого? Розповісти матері чи не треба? А може взагалі нічого не говорити ані сестрі, ані матері, аби не будити в них надію? Розповісти все ж таки друзям чи не вплутувати їх? Чи не буде ця пригода занадто ризикованою? Пробувати дізнатись щось звідси чи вирушити на пошуки батька? Стільки питань і на кожне треба знайти відповідь і не помилитись…

Від однієї можливості до іншої, він знаходився на роздоріжжі, де простяглася стежина у невідомість. Внутрішня боротьба між страхом та бажанням здолати перешкоди й дізнатись про долю батька, а може й врятувати його, переповнювала його думки.