Читати книгу - "Неочікуваний Хелловін, SillVall"

Леля рвонула до дверей. У паніці вона почала бити по зачинених дверях. Шляху назад більше не було. Через п’ять хвилин вона опиниться в потойбіччі, і ніхто не зможе їй допомогти.

Сивар поклав лапу на її перуку і провів кігтем по волоссю. Леля не надто добре закріпила перуку, тож від такого руху зелена перука злетіла, оголивши її справжній колір волосся.

— Людина! — закричав перевертень, і колишні "друзі" обернулися до неї з ненавистю в очах.

— Стояти! — загорлав Мокош і кинувся на Лелю. Та ухилилася від удару й побігла, куди очі бачили. Вікна й двері були зачинені. Дівчина не знала, куди бігти.

Сивар, цей милий перевертень, раптом почав ще більше обростати шерстю. І за секунду перед Лелею стояв величезний, голодний вовк. Вона встигла пригнутися, аби уникнути удару лапою, та від його гострих зубів не втекти.

Лютогор, який зазвичай здавався дуже привабливим, перетворився на монстра. Навіть Ада, здавалося, була готова напасти на бідну дівчину. Леля відчула, що їй нікуди бігти.

— В атаку! Вона занадто багато знає, — закричав водяник, і всі вони разом кинулися на неї.

Леля заплющила очі. Невже такий кінець її життя? Вона затримала дихання, уявляючи, як її тіло розривають на шматки. Та раптом сталося щось несподіване. Ада схопила Мокоша за руки й кинула його у вікно. Скло затріщало, і водяник навіть не встиг зрозуміти, що сталося.

Леля, швидко скориставшись моментом, вискочила на вулицю і побігла геть. Вона чула, як водяник наздоганяє її, його кроки були прямо за нею.

— Удачі, людино! — почула вона голос Ади.
— І тобі теж! — відповіла Леля.

Як тільки вона це сказала і її нога переступила білу лінію, намальовану на траві, свічки, що стояли по колу, згасли. Годинник пробив дванадцяту. У ту ж мить будинок зник у повітрі.

Леля шкодувала тільки про одне — що так і не змогла востаннє поглянути на своїх нових знайомих. Хоча люди і не повинні бачити нечисть, їй було сумно, що ці містичні створіння розповіли так мало. Вона б слухала їхні історії з ранку до вечора.

Повітря було прохолодним. Щоб позбутися важких думок, Леля пішла до берега місцевої річки. Вона знала, що зараз не знайде тут жодної нечисті — всі на святі. Спокійне місце саме те, що потрібно, аби перевести дух.

Було тихо. Лише цвіркуни, що сиділи в траві, вели свої розмови. Лелі, чесно кажучи, подобалося їх слухати. Місяць світив на річку, а зоряне небо відображалося в ній, ніби у казці. Видовище зачаровувало, і вона не могла відірвати погляду від дерев, крони яких хиталися від осіннього вітру.

— Леле, що ти тут робиш? — почувся голос старого знайомого Тараса.
— Як бачиш, сиджу на березі, спостерігаю за зірками й думаю про життя. А ти чому сюди прийшов?
— Вечірка виявилася нудною. Всі пересварилися, і навіть їжа здалася несмачною. Може, й на краще, що ти не прийшла. Не бачила б цього сорому. То чим ти займалася? Весь вечір тут просиділа?
— Ні. Але якщо розкажу — все одно не повіриш.
— А ти спробуй, можливо, я зрозумію.
— У мене з’явилися нові знайомі. У них були цікаві історії й гарні наїдки.
— Обіцяй, що познайомиш мене з ними.

Леля лише усміхнулася.

— Можливо, наступного Хелловіна.
— А чому не зараз? Вони весь рік зайняті?
— Вони не люди, Тарасе. Я провела це свято з нечистю, що водиться в цьому селі. І мені сподобалося. Сподіваюся, вони на мене не дуже ображаються, і наступного року ми ще побачимося.

Тарас вибухнув сміхом.

— Схоже, ти перечитала історій про нечисть. Якби вони існували, ми б точно їх помітили, — сказав Тарас.

Леля кивнула, але не хотіла розповідати йому все, що сталося. Нехай це буде таємницею між нею та її новими знайомими. І все ж таки, наступного Хелловіна Леля хотіла б знову зустрітися з ними. Ця незабутня пригода добряче полоскотала їй нерви.

Кінець