Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

Тож м-р Сеґундус поглянув на наступну книгу, якою виявилися «Настанови» Беласіса.

— Ви, певно, знаєте Беласіса? — уточнив м-р Норрелл.

— Тільки його репутацію, — відповів м-р Сеґундус. — Мені неодноразово доводилося чути, мовляв, він мав ключ до дуже багатьох відповідей, але ж так само я чув (і чимало поважних умів зі мною погодяться), що кожнісінький примірник «Настанов» давним-давно знищили. Але ж ось він перед моїми очима! Сер, це просто надзвичайно! Це дивовижно!

— Можна багато очікувати від Беласіса, — відповів м-р Норрелл, — я й сам колись був саме такої думки. Пам’ятаю, я щодоби витрачав по вісім годин на вивчення його праці — честь, мушу сказати, якої я не вдостоював жодного іншого автора. Та врешті-решт він мене розчарував. Він містичний там, де слід було писати простіше, і простий, коли слід напустити туману. Деякі речі взагалі не годиться описувати в книгах, щоб їх потім міг прочитати цілий світ. Тож зараз у моїх очах Беласіс стоїть невисоко.

— А ось книга, сер, про яку я раніше навіть не чув! — мовив м-р Сеґундус. — «Штука юдео-християнської маґіки». Що ви про неї скажете?

— Ха! — вигукнув м-р Норрелл. — Вона походить із сімнадцятого століття, але мені вона не до вподоби. Її написав питущий облудник, чужоложець і шахрай. Я радий, що про нього цілковито забули.

Складалося враження, ніби м-р Норрелл зневажав не тільки живих магів. Він зважив ще й усіх мертвих і знайшов їх легкими[13].

Тим часом м-р Ганіфут похапцем ходив від шафи до шафи, здійнявши руки, мов протестант-методист у молитві. Він не міг бодай затриматися, щоб прочитати назву книжки, бо його увагу вмить привертала інша з протилежного боку кімнати.

— О, містере Норрелле, — кричав він, — скільки ж їх! Ми тут знайдемо відповіді на все на світі!

— Сумніваюся, сер, — сухо відповів м-р Норрелл.

Повірений м-ра Норрелла коротко засміявся, вочевидь, у відповідь на слова м-ра Ганіфута. Та м-р Норрелл не став його ганити ні поглядом, ні словом, і м-р Сеґундус раптом замислився, в яких же таких справах був цей чоловік повіреним. Бо мав він довге й недоглянуте чорне волосся, що грозовою зливою спадало на плечі, і природно виглядав би на якійсь обвітреній вересковій пустці, або в чорнім як смола завулку, або й навіть на сторінках роману місис Редкліфф[14].

М-р Сеґундус зняв із полиці «Настанови» Беласіса і, незважаючи на погану думку м-ра Норрелла про них, вмить знайшов два неперевершені абзаци[15]. Потім, зауваживши химерний і похмурий погляд повіреного, який от уже яку хвилину спостерігав за ним, розгорнув «Штуку юдео-християнської маґіки». М-р Сеґундус очікував на стародрук, а побачив манускрипт, писаний нашвидкуруч на звороті зшитих папірців найрізноманітнішого походження, більшість із яких виявилася рахунками з пивниць. Зі сторінок перед очима м-ра Сеґундуса постали дивовижні пригоди, що їх зазнав у сімнадцятім столітті маг, який воював проти сил могутніх і дужих, користаючись своїми небагатими вміннями. До такого бою не мав ставати жоден із магів роду людського, і в поквапливих цидулках віддзеркалювалася фрагментарна історія перемог, яку писав оточений усе ближчими ворогами автор. Складаючи свій рукопис, він чудово розумів, що його час минає з кожною хвилиною і смерть — його найліпше сподівання.

У кімнаті темніло. І крива старожитня писанина тьмянішала на сторінках зшитка. Зайшло двоє лакеїв і під поглядом повіреного, котрому сам м-р Сеґундус ніколи нічого не довірив би, запалили свічки, запнули штори на вікнах та підкинули свіжого вугілля в камін. Тут м-р Сеґундус подумав, що час нагадати м-ру Ганіфуту про мету їхнього візиту до м-ра Норрелла.

На виході з бібліотеки м-р Сеґундус помітив одну дуже дивну, на його думку, річ. Біля каміна стояло крісло, а поруч із ним невеличкий столик. На столику лежали шкіряна палітурка дуже старої книги, пара ножиць і замашний суворий ніж, яким би садівник міг обрізати гілки на кущах. От тільки сторінок цієї книги ніде не було видно. Можливо, подумалося м-рові Сеґундусу, їх відіслали майстрові з переплетення книг. З іншого боку, стара палітурка все ще виглядала міцною, тож навіщо м-ру Норреллу було би відділяти старий книжковий блок, ризикуючи завдати шкоди сторінкам? Цим мав би займатися вправний палітурник.

Знову розмістившись у вітальні, м-р Ганіфут звернувся до м-ра Норрелла:

— Сер, те, що сьогодні постало перед моїми очима, переконує мене, що ми звернулися по допомогу до найпотрібнішої людини. Нам із містером Сеґундусом здається, сучасні маги пішли хибним шляхом. Вони марнують сили по дрібничках. Ви згодні з цим, сер?

— Аякже! — погодився м-р Норрелл.

— Ми хотіли спитати, — правив далі м-р Ганіфут, — чому занепала магія, колись така могутня в нашій державі? Ми хотіли спитати, сер, чому в Англії більше немає магії?

Погляд дрібних блакитних очей м-ра Норрелла раптом став твердіший і ясніший, він стулив губи, немов намагався придушити якусь велику потаємну радість. М-ру Сеґундусу здалося, ніби хазяїн багато років чекав, коли його нарешті про це запитають і вже давним-давно підготував відповідь.

— Ніяк не можу допомогти вам із цим питанням, сер, — відказав м-р Норрелл, — бо не розумію його. Ви, сер, неправильно його ставите. В Англії магія все ще існує. Я й сам цілком пристойний практик магії.

2

У заїзді «Старої зорі»

січень-лютий 1807 року

Коли карета виїхала за ворота м-ра Норрелла, м-р Ганіфут вигукнув:

— Практик-маг у Англії! Ще й де — в Йоркширі! Як же нам пощастило! Ох, містере Сеґундусе, за це мусимо дякувати тільки вам. Ви зорили в цій ночі, поки ми всі спали. Якби не ваше завзяття, може й ніколи не знати би нам містера Норрелла. І я чомусь певний, що сам би він нас ніколи не шукав. Отака він стримана людина. Містер Норрелл нам нічого не розказав про свої вміння, тільки згадав, що мав успіх на цім поприщі. Гадаю, це знак його скромної вдачі. Містере Сеґундусе, мабуть, ви розумієте, що наше завдання ясне. Саме нам випало подолати природну сором’язливість містера Норрелла, його відразу похвалі, і тріумфально представити його широкій публіці!

— Напевно, — зітхнув із сумнівом м-р Сеґундус.

— Ніхто не каже, що перед нами легке завдання, — правив далі м-р Ганіфут. — Він небагатослівний і цурається товариства. Та він повинен розуміти, що заради рідної країни має поділитися своїми знаннями. Містер Норрелл — джентльмен, йому відоме почуття обов’язку; я переконаний, він від нього не відступить, Ах, містере Сеґундусе! Ви заслуговуєте на щиру