Читати книгу - "Секрет ЧарІвного МанІкюру, Arachne "

- Звідки ви...? - Почала вона, але Лукас вже вийшов, залишивши за собою легкий аромат кориці.

Її день наповнювався загадками. Софі подивилася на букет у своїх руках, а потім знову на валізку, що стояла на столі. Щось усередині неї шепотіло, що це був ще один знак, ще одне нагадування, що дива справді існують.

Вона сіла за стіл, відкрила валізку і провела пальцями по лаках, які ніби тихо мерехтіли під світлом гірлянд.

— Добре, — прошепотіла вона собі. — Якщо це справді диво, я маю його зрозуміти.

Софі провела пальцями по кришці валізки, ніби намагаючись вловити у ній відповідь на свої запитання. Усередині починало бачити відчуття, що все, що сталося сьогодні, — не просто низка дивних збігів. Це було чимось більшим.

Вона знову подивилася на ялинові гілочки, перев'язані червоною стрічкою, залишені Лукасом. Їхній запах був напрочуд свіжим, ніби вони щойно зрізані в морозному лісі. Цей букет, ця валізка, незнайомець на вулиці — всі вони були пов'язані між собою. Але як?

У салон увійшла Ліна, її колега та стара подруга. Вона швидко скинула з себе теплий шарф і скуйовдила коротке світле волосся, намагаючись зігрітися.

- На вулиці мороз міцнішає, - сказала Ліна, потираючи руки. — А ти що така задумлива?

Софі не відразу відповіла, поглинута своїми думками. Ліна нахилилася ближче, побачивши букет.

- Це що, тобі? — спитала вона з посмішкою. - Новий таємний шанувальник?

- Що? — Софі стрепенулась. - Ні... не зовсім.

- Тоді хто? — не вгамувалася Ліна, беручи букет у руки. - Боже, як він пахне! Мандаринами? Чи корицею?

— І тим, і іншим, — тихо відповіла Софі, відчуваючи, як усередині здіймається хвиля сумнівів.

Вона розповіла подрузі про Лукаса і про зустріч із ранковим незнайомцем, уникаючи подробиць про валізку. Слухаючи, Ліна недовірливо хитала головою.

- Це все звучить... ну, дивно, - визнала вона. — Наче ти потрапила до якоїсь різдвяної казки.

— А раптом так? — вирвалось у Софі.

Ліна засміялася, але помітила, що очі подруги світяться дивною сумішшю хвилювання та тривоги.

— Гаразд, скажімо, — сказала Ліна, присівши поряд. — Якщо це правда, то що ти збираєшся робити?

— Я не знаю, — щиро зізналася Софі. — Але... я відчуваю, що винна.

— Маю що?

Софі подивилася на валізку.

— Щось змінити. Або комусь допомогти.

Ліна здивовано підняла брови.

— Ти кажеш так, ніби ця валізка сама підказує тобі, що робити.

Софі промовчала, але всередині знала відповідь. Ліна, можливо, жартувала, але ці слова здавались правдою.

У цей момент на вулиці знову задзвенів дзвіночок, сповіщаючи про нового відвідувача. Софі та Ліна одночасно обернулися. На порозі стояла молода жінка з дитиною. Малюк притискався до її ноги, дивлячись на Софі великими очима.

- Вибачте, - тихо сказала жінка. — Ви не могли б допомогти нам?

Софі завмерла, дивлячись на них. На мить їй здалося, що повітря в салоні знову змінилося — запах мандаринів і хвої став трохи сильнішим, ніби підказуючи: ось воно.

— Звичайно, заходьте, — сказала вона, відчуваючи, як у душі здіймається дивна впевненість.

Жінка зробила крок усередину, міцніше обіймаючи сина. Вона виглядала стомленою, але в її очах світилася надія.

— У нас зараз лихоліття, — пояснила вона. — Але я хочу зробити щось гарне для Різдва. Щоб мій син відчув свято, попри все.

Софі зустрілася поглядом з Ліною, яка виглядала трохи розгубленою, а потім знову перевела погляд на валізку.

"Диво починається з віри."

— У нас є щось особливе, — м'яко сказала вона, підводячись з місця.

Софі відкрила валізку, відчуваючи, як у повітрі зростає напруга. Вона дістала лак ніжного сріблястого відтінку, який сяяв, як місячне світло. Коли вона почала працювати, світ довкола наче завмер.

Кожен рух пензлика ніби створював не просто візерунки, а вплітав у них щось більше: тепло, турботу, надію. Хлопчик заворожено дивився, як на нігтях його мами з'являються сніжинки, зірочки та крихітні ялинки.

Коли роботу було закінчено, жінка ледве стримувала сльози.

- Це чудово, - прошепотіла вона. — Дякую вам.

Вона не просто зробила манікюр.

Коли вони пішли, Софі повернулася до Ліни.

- Тепер ти розумієш?

Ліна кивнула, все ще не знаходячи слів.

Софі подивилася на валізку і тихо промовила:

— Здається, я починаю розуміти, чого він тут.

Увечері, коли вулиці містечка поринули в м'яке світло гірлянд, а сніг укутався навколо пухнастою ковдрою, Софі сиділа біля вікна своєї маленької затишної квартири. Перед нею лежав старий шкіряний щоденник з потертими кутками. головою.

Цей щоденник був із нею вже багато років. Колись вона записувала в нього свої мрії, плани та невеликі радощі.

Але сьогодні вона відчувала, що має його відкрити.

На столі поруч стояв той самий букет з ялинових гілок, що виточував м'який аромат кориці і хвої.

Софі відкрила щоденник і взяла ручку. Її рука тремтіла від хвилювання, але вона почала писати:

"Різдвяний день чудес, 12 грудня.

Сьогодні сталося щось дивне. Все почалося з ранкового незнайомця, який подарував мені валізу з лаками. Це інструмент, який створює щось більше, ніж красу. Він дарує людям надію та радість."

Вона на хвилину зупинилася, вдивляючись у свій запис, і продовжила:

"Лукас. Він теж не випадковий. Його слова про чудеса і те, що мій салон - це місце, де виконуються бажання, застрягли у мене в голові. Може, він правий? Може, все це - знак?"

Софі докладно описала історію жінки з сином, згадуючи кожну деталь їхнього візиту.

"Коли я працювала над її нігтями, я відчула щось незвичайне, ніби я вплітаю в візерунки щось невидиме - підтримку, турботу, віру у світле майбутнє. Це було більше, ніж просто робота. Це було справжнє чаклунство."

Вона описала кожного клієнта, хто приходив у салон цього дня. Молоду дівчину, яка шукала ідеальний манікюр для побачення, але в процесі розмов знайшла більше впевненості в собі. про свою молодість.