Читати книгу - "Заборонена зустріч, Ангеліна Кріхелі"

Уже в таксі Костик ошелешив звісткою про те, що їдемо до його батька. Здивовано впилася в нього поглядом. Ось це любов до мами! Щоб тільки на прохання її з'явитися особисто до людини, яка зрадила їх, покинувши сім'ю. Не спілкувався з рідним сином майже все життя, з раннього дитинства. А тепер раптом з'явився і побажав, як висловився Костя, налагодити стосунки. Подумки приготувалася захищати коханого від ворога однієї з ним крові. Прям одягла боксерські рукавички у своїй уяві й пританцьовувала, немов на рингу.

Коли відчинилися двері квартири родича, завмерла соляним стовпом, прочинивши від подиву рот. Зустрілася поглядом з Ігорем. Здається, він теж був шокований від несподіванки. Цього просто не може бути!

Відчула, як холодне повітря з під'їзду торкнулося моїх щік. Це була мить, яка тривала вічність.

Його обличчя, та сама легка посмішка, яка обпалила моє серце в нашу єдину зустріч учора. Він, зрозуміло, впізнав мене. Але, замість того, щоб сказати хоч слово, швидко відвів погляд, вдаючи, ніби нічого не сталося.

— Батьку, — без особливого бажання, крізь зуби привітався Костик, потискаючи руку і входячи до квартири. — Знайомся, це Катя, моя наречена.

«Батько». Слово пронизало мене, як лезо. Я не могла відірвати погляд від Ігоря, але він уже відновив звичний, сповнений мовчазної гідності та спокою вираз обличчя.

— Дуже приємно, Катерино, — сказав він, його голос звучав рівно, нейтрально.

Змусила себе посміхнутися, хоча губи тремтіли. Його рукостискання було міцним, але не затрималося довше, ніж слід було. Я глянула на Костика, але він не помітив нічого дивного. А чому він мав би? Для нього це просто знайомство з батьками. А що це для мене? Я знаю цю людину один вечір. Ми просто поспілкувалися з випадковим знайомим за філіжанкою чаю і капучино. Але щоки так горять, ніби... Від крамольної думки, що закралася і перетворювалася на настирливе бажання, кинуло в жар. Я хотіла його побачити знову. Але не так!

Поступово взяла себе в руки. Вечір почався як звичайна сімейна вечеря. Розмова за дорого і зі смаком накритим столом плавно перейшла до ввічливих, нейтральних тем. Говорив переважно Костя, блукаючи поглядом інтер'єром, аби лише не стикатися з батьком. Ігор рідко вступав у розмову, але його мовчання не було порожнім. Воно було наповнене чимось важким і нестерпним, від чого мені хотілося одночасно втекти і залишитися. Я все озиралася в пошуках господині. Але ні її, ні якихось слідів жінки у квартирі в принципі не виявила. І це чомусь принесло душевне полегшення.

Щоразу, коли я відчувала на собі його погляд, завмирала. Його очі ніби намагалися сказати щось, але я не могла прочитати це послання. Чи, може, не хотіла, боялася.

— Катю, розкажи, як ви познайомилися з Костиком, — попросив, подаючи мені тарілку з овочами і жадібно впиваючись у мене поглядом.

Я почала говорити, намагаючись утримати голос рівним. Костя, як зазвичай, перебивав, додаючи кумедні деталі, а я кивала, немов усе йшло, як треба. Але всередині зростала паніка. Я відчувала, як кожен мій вдих стає важчим.

Ігор мовчав, тільки іноді підіймав очі на мене, коли думав, що ніхто не помітить. Його погляд обпікав, ніби вимагав відповіді. Але на що? У якийсь момент Костя вийшов із кімнати, щоб відповісти на дзвінок. Ігор скористався цією секундою.

— Ти повинна була сказати мені, — прошепотів він, нахилившись трохи ближче, щоб ніхто не почув.

Здригнулася. Його голос був низьким, але в ньому звучало більше емоцій, ніж за весь вечір.

— Сказати що? — прошепотіла у відповідь, боячись подивитися на нього.

— Що ти — його наречена.

— А ви? Ви не могли сказати, що Костя — ваш син? Як ви взагалі собі уявляєте це? — тут же огризнулася. — Я весь час вважала вас зрадником, який кинув сина в дитинстві!

— Йому було п'ять років, — машинально поправив, насупившись.

— Яка різниця! Я йшла сюди захищати його від людини, яка завдала йому непоправної рани!

Ігор усміхнувся.

— Чому ви смієтеся? — розсердилася.

— Я оплатив його навчання, створення його групи, його студію і, тепер знаю, що саме твою персональну виставку.

— Тобто як? — задихнулася від несподіванки, вмить розгубивши всі слова.

Про те, що грошима любов не замінити, вважала за краще промовчати. У свідомість впився факт, що Костя брехав мені.

— Я підсів до тебе вчора, побачивши фарбу на твоїх пальцях. Бачив, що ти втекла з галереї, як Попелюшка опівночі. Хіба що туфельки не втрачала. Подумав, одна з подружок його нареченої. Хоч дізнаюся, чим живуть художниці.

Мені ніби дали ляпаса. І він помітив мою реакцію.

— Тобто, Костя мені брехав, що ніколи вас більше не бачив?

— Не брехав, — похитав головою Ігор. — Гроші я переказував Олені. Вона просила не травмувати сина непостійними візитами.

— Хочете звинуватити її, що забороняла вам зустрічі? — примружилася недовірливо.

Здається, спрацювала жіноча солідарність.

— Ні в якому разі! — підняв руки, демонструючи поразку переді мною. — Мене влаштовував такий розклад. Я займався кар'єрою, будував гідне майбутнє. Поки не зрозумів, що мені його ні з ким розділити... Тоді попросив Олену організувати мені зустріч із сином.