Читати книгу - "Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння"

– І загасити його не можна?

– Ні, не можна.

– А якщо спати треба, або ще щось, як тоді його вимкнути?

– Тупа дівка, – почувся голос за спиною, – накрий чимось, і все.

– Регіт! – загрозливо рикнув вождь, – сам дуже розумний. Тобі нагадати, як ти в ковальське горнило вибуховий порошок підкинув, а потім усе селище пожежу гасило? Батько тобі тоді добре всипав, так? Забув, як на дупу місяць сісти не міг?

Під час цієї промови Ронібур навіть зупинився, озирнувся на недолугого племінника, а потім рушив далі. Я теж швидко обернулася. Але ж, не варто було цього робити! Краще б не бачила, як люто спалахнули очі гнома.

Регіт мені точно не пробачить такого приниження! Без сумніву, знайде момент і влаштує якусь капость. Тепер доведеться постійно бути на сторожі.

Може, мені варто зараз трохи відстати і спробувати скористатися кристалом перенесення, який я міцно тримаю в кулаку? Але якось незручно: Ронібур запросив у гості. І з його дружиною хотілося б познайомитися, а також побачити, як живе інше населення Тарлії, зокрема гноми. І дізнатися більше про чудовий камінчик.

Дін, без сумніву, знає про світляні мінерали, якщо вже користується кристалом перенесення. Обов’язково його про це запитаю. І ще чоловікові потрібно розповісти про цей сонячний камінець, адже це дійсно крута річ! Така маленька кулька, а освітлює шлях на п’ятнадцять метрів вперед.

А потім я так раптово зупинилася, що герой-коханець, який йшов позаду, врізався в мене і обхопив майже за талію. Навіть швидше за те, що нижче талії, і застиг, наче пам’ятник. Старший гном повернувся.

– Регіт! Що відбувається? Відпусти дівчину!

– Та я ж нічого не робив, – почав виправдовуватися дрібний, миттєво звільнивши мене від обіймів.

Не звертаючи уваги на гномівську лайку, я стояла вражена думкою, що виникла. В роздумах про незвичайні камені й про те, що розповісти Діну, а що ні, я вже несвідомо сприймала себе поруч із чоловіком. То що, виходить, я вже подумала і все вирішила?

Дін

Щойно за нахабним скелетом зачинилися двері, як у них поцілила і розлетілася на шматки ще одна пляшка.

– Ха! Ну, батьки приїхали, і що з того? Мені до цього яке діло? – пробурмотів Дін, знову розвалюючись у кріслі й закидаючи ноги на столик. – Самі знайдуть, де їм оселитися.

Від випитого, голова в нього неприємно крутилася, перед очима мерехтіли різноколірні мушки. Але алкоголь не виконав своєї головної задачі – на душі легше не стало. Намагаючись позбутися настирливих мушок, він заплющив очі й нарешті вимкнувся.

Швидке пробудження виявилося ще більш неприємним, ніж засинання.

– Якого біса тут коїться? – загорлав розлючений король, витираючи з обличчя воду і струшуючи її з волосся.

– Мені теж цікаво, якого біса тут коїться, – спокійно відповів знайомий голос.

Протерши очі, Дін побачив пару, що стояла перед ним. Дівертон та Даріта Тарлійські завітали в спальню до свого нетверезого та недружнього сина. Батько важко спирався на тростину і тримав у руці порожню склянку, з якої щойно окропив водою свого зовсім не величного синочка.

– Ще б відро води на мене вилив, – пробурмотів Кордевідіон, розстібаючи мокру сорочку.

– Якби я міг тягати відра з водою, то ти навряд чи зараз сидів би на троні, – відповів старший чоловік, докірливо похитуючи сивою головою. – А за твої витівки не лише воду вилив би, але й відро тобі на голову надів!

– Тату! Відчепись, і так нудно.

– Менше пити треба, тоді й нудити не буде, – припечатав батько.

– Синку, що сталося? – озвалася нарешті жінка, – Нам сказали, ти одружився? Чому ж нас не запросили?

– Мам, мені треба було терміново з нею повінчатися.

– Що, засвербіло в одному місці? Не міг зачекати? – зауважив батько.

Дін скривився.

– Не знаєш ти мою дружину, ще та відорва! Поспішив, щоб не встигла втекти.

– Сину, а де ж вона зараз? – розгублено запитала Даріта, озираючись навкруги.

– А зараз, вона якраз втекла. Чортова баба! – алкоголь у голові скривдженого чоловіка змушував язик молоти, що завгодно. – Усі жінки – чортові баби! – вирішив нетверезий король. – Ох!

– Думай, що кажеш! – гнівно вигукнув сивий чоловік і знову сперся на тростину, якою щойно пригостив спадкоємця по плечу.

Кордевідіон зиркнув на матір, яка, прикриваючи обома руками рота, дивилася на Діна круглими від здивування очима.

– Мам, вибач, – пробурчав він, усвідомивши, що тільки-но сказав. – Ти – не чортова баба, чортова баба – Наталка. Ось, чорт! Мамо, тату, я в купальню.

– Давно пора, – кивнув батько, повернувшись до своєї маленької, пухкенької дружини: – Даріто, допоможи мені сісти, будь ласка.

– Тату, – запитав Дін від порога, – як ти сюди піднявся?

– Кевін приніс, – прозвучала відповідь.

Через пів години, повернувшись з купальні, помітно протверезілий чоловік знайшов батьків, що сиділи поруч на дивані. І вперше звернув увагу, що вони завжди так робили! Якщо була можливість сісти ближче один до одного, вони так і робили. Чому він раніше цього не помічав? І того, що батько завжди намагався торкнутися своєї дружини за будь-якої нагоди. Ось і зараз, його широка долоня ніжно погладжує маленьку жіночу руку.

«У нас теж так буде! – подумав молодий чоловік. – Принаймні, я дуже старатимуся, щоб  було саме так.»

Через годину він уже переодягнувся, коротко розповів батькам, що сталося в палаці за час їхньої відсутності, і дістав із сейфа кристал перенесення.

Дін вирішив спробувати відкрити портал якомога ближче до Торських гір, а потім передати через гномів, які живуть у найближчих печерах, що хоче зустрітися з Ронібуром.

Якщо для повернення Наталі йому доведеться віддати той клятий Мінорський рудник, то хай так і буде. Нехай забирають, аби тільки з дружиною все було добре! Але якщо гноми посміли образити Наталю, краще їм не потрапляти йому на очі до кінця життя.